Про затвердження Концепції художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах та Комплексної програми художньо-естетичного виховання у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах ( 151/11 ) (Об утверждении Концепции художественно-эстетичного воспитания учеников в общеобразовательных учебных заведениях и Комплексной программы художественно-эстетичного воспитания в общеобразовательных и внешкольных учебных заведениях)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Н А К А З

25.02.2004 N 151/11


Про затвердження Концепції
художньо-естетичного виховання учнів
у загальноосвітніх навчальних закладах
та Комплексної програми художньо-естетичного
виховання у загальноосвітніх та позашкільних
навчальних закладах


На виконання постанови Кабінету Міністрів України від
15.09.99 р. N 1697 ( 1697-99-п ) "Про затвердження Національної
програми патріотичного виховання населення, формування здорового
способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад
суспільства" (п.п.35, 36) та постанови Президії Академії
педагогічних наук України від 19.01.2000 р. N 1-7/1-3 "Про хід
виконання заходів АПН України щодо науково-методичного
забезпечення художньо-естетичного та морального виховання дітей і
молоді" Н А К А З У Ю:

1. Затвердити Концепцію художньо-естетичного виховання учнів
у загальноосвітніх навчальних закладах та Комплексну програму
художньо-естетичного виховання у загальноосвітніх та позашкільних
навчальних закладах.

2. Міністерству освіти Автономної Республіки Крим,
управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської
міських держадміністрацій:

2.1. Довести зміст і завдання Концепції та Комплексної
програми до відома ректорів (директорів) обласних інститутів
післядипломної педагогічної освіти, керівників загальноосвітніх та
позашкільних навчальних закладів.

2.2. Забезпечити реалізацію Комплексної програми у
навчально-виховному процесі загальноосвітніх та позашкільних
навчальних закладів.

3. Опублікувати Концепцію та Комплексну програму в
"Інформаційному збірнику Міністерства освіти і науки України".

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступників
Міністра Огнев'юка В.О., Десятова Т.М. та віце-президента Академії
педагогічних наук України Савченко О.Я.

Міністр освіти і науки України В.Г.Кремень

Перший заступник президента
АПН України В.М.Мадзігон


Додаток


КОНЦЕПЦІЯ
художньо-естетичного виховання учнів
у загальноосвітніх навчальних закладах


1. Загальні положення
Концепція розроблена відповідно до Законів України "Про
загальну середню освіту" ( 651-14 ), "Про позашкільну освіту"
( 1841-14 ), вона грунтується на основних положеннях Концепції
загальної середньої освіти (12- річна школа) і спрямована на
реалізацію Національної доктрини розвитку освіти ( 347/2002 ) в
Україні.
Глобалізація як провідна ознака сучасності та соціокультурні
процеси в Україні, що формуються на грунті багатовікових
вітчизняних традицій і в загальному контексті європейської та
світової інтеграції з орієнтацією на загальнолюдські
фундаментальні демократичні цінності громадянського суспільства
зумовлюють необхідність переосмислення концептуальних засад
художньо-естетичного виховання школярів. Нові тенденції розвитку
культури інформаційного суспільства, пов'язані з глобальним
поширенням мас-медіа, не можуть не впливати на систему освіти та
виховання, яка в усі часи гнучко реагувала на соціокультурні умови
і потреби. Естетичне ставлення школярів до світу, до різних видів
мистецтва формується переважно під впливом стихійних факторів
соціального оточення, зокрема засобів масової інформації, особливо
телебачення, дисципліни художньо-естетичного циклу - музичне та
образотворче мистецтво - посідають занадто скромне місце в
загальноосвітніх навчальних закладах. Тому шкільна освіта у
відриві від усієї системи позаурочної та позашкільної виховної
роботи об'єктивно не може реалізувати необхідний комплекс
культуротворчих функцій, притаманних мистецтву.
Сьогодні набуває все більшого визнання розуміння того, що
реальність світу створюється багатьма голосами культур із власними
дискурсами. Для нового імовірнісного стилю мислення характерне
прийняття культурної різноманітності, "консенсусної або соціальної
раціональності", яка виникає в результаті обговорення
різноманітних ідей, альтернативних суджень, варіативних
перспектив. Мистецька спадщина, акумулюючи емоційно-естетичний
досвід поколінь, втілює і передає ціннісне ставлення до світу
крізь призму етнонаціональної специфіки, тому вона є ефективним
засобом виховання моральності, патріотичних почуттів,
громадянської позиції. Цінності мистецтва важливі також з огляду
на сучасне існування дітей і молоді в полікультурному просторі.
Завдяки універсальності художньо-образної мови вони передають
зрозумілу для різних народів смислову інформацію, дають змогу
особистості вступати в невербальний діалог з різними культурами
минулого і сучасності, розуміти інших і розширювати таким чином
свій власний духовний світ, його унікальність і самобутність.
Отже, сучасні загальноосвітні школи та позашкільні навчальні
заклади мають стати осередками виховання справжньої духовності,
плекання творчої особистості, виховання людини, що
характеризується високою емоційно-естетичною культурою.

2. Мета і завдання
Мистецтво має унікальні можливості впливу на людину, тому
художньо-естетичне виховання потрібно розглядати не лише як процес
набуття художніх знань і вмінь, а, насамперед, як універсальний
засіб особистісного розвитку школярів на основі виявлення
індивідуальних здібностей, різнобічних естетичних потреб та
інтересів.
Мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у
процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної
художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне
ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну
свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність
до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні.
Загальна мета конкретизується в основних завданнях, що
інтегрують навчальні, виховні й розвиваючі аспекти:
збагачення емоційно-естетичного досвіду, формування культури
почуттів, розвиток загальних та художніх здібностей,
художньо-образного мислення, універсальних якостей творчої
особистості;
виховання в учнів естетичного ставлення до дійсності та
мистецтва, світоглядних уявлень і ціннісних художніх орієнтацій,
розуміння учнями зв'язків мистецтва з природним і предметним
середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема сучасною технікою,
засобами масової інформації;
виховання здатності сприймати та інтерпретувати художні
твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи
свої думки та оцінки;
розширення і збагачення художньо-естетичного досвіду,
опанування художніми вміннями та навичками в практичній
діяльності, формування художньої компетентності - здатності
керуватися набутими художніми знаннями та вміннями, готовність
використовувати отриманий досвід у самостійній діяльності згідно з
універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями та
власними духовно-світоглядними позиціями;
формування системи знань та уявлень про сутність, види та
жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв -
музичного, візуального, хореографічного, театрального, екранного;
виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних
ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та
духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до індивідуальних
можливостей та вікових етапів розвитку, формування навичок
художньої самоосвіти та самовиховання.

3. Функції, принципи
Коли наприкінці XX ст. стабільні філософські орієнтири було
втрачено, вектор пошуків методології загальної мистецької освіти
та художньо-естетичного виховання був спрямований у площину
новостворених галузей науки: синергетики, герменевтики,
феноменології, аксіології, акмеології, кожна з яких висвічує нові
грані художніх цінностей і виховні можливості їх впливу на людину.
Активізувалися культурологічний та антропологічний аспекти
методологічної рефлексії, адже художня освіта на всіх етапах життя
людини виступає умовою її розвитку як суб'єкта культури, складовою
культурного відтворення. Мистецтво дає змогу особистості засвоїти
унікальну культуру людства і створювати свій власний духовний
світ.
Узагальнюючи теоретичні здобутки, що віддзеркалюють
філософську множинність поглядів щодо функціонування мистецтва в
соціумі, можна перерахувати такі основні функції: естетична,
інформативно-пізнавальна, світоглядно-виховна, духовно-творча,
аксіологічна, евристична, соціально-орієнтаційна, комунікативна,
регулятивна, сугестивна, гедоністична, релаксаційно-терапевтична,
компенсаторна. На відміну від традиційного домінування в
освітньо-виховній системі інформативно-пізнавальної функції
доцільно виділити і посилити в педагогічній практиці
духовно-творчу функцію, яка тісно пов'язана з
світоглядно-виховною.
Принципи художньо-естетичного виховання:
1) органічне поєднання універсального (загальнолюдського,
полікультурного), національного (державного) і регіонального
(етнолокального, краєзнавчого) компонентів освіти та виховання з
безумовним пріоритетом їх національної спрямованості, що
забезпечує формування в учнів патріотичних почуттів, громадянської
свідомості;
2) синергетичний підхід, що зумовлює націленість
освітньо-виховної системи на художньо-естетичний саморозвиток
особистості шляхом поєднання освіти із самоосвітою, виховання із
самовихованням, на їх безперервність і відкритість до змін;
3) природовідповідність (врахування вікових особливостей та
індивідуальних здібностей учнів) та культуровідповідність (розгляд
системи художньо-естетичної освіти та виховання школярів як
соціокультурного феномену, забезпечення культурної спадкоємності
поколінь);
4) гуманітаризація і гуманізація (повага до інтересів і
потреб особистості, "олюднення" знань, побудова
навчально-виховного процесу на основі педагогіки співробітництва,
толерантності взаємин і спілкування);
5) цілісність, що передбачає багатофакторну взаємодію
відображених у змісті освіти та виховання основних компонентів
соціального досвіду - художньо-естетичних знань, світоглядних
уявлень, емоційно-ціннісного ставлення, художніх умінь, творчості;
6) поліхудожність, інтегральність, діалогічність
(відображення в змісті художньо-естетичної освіти та виховання
об'єктивно існуючих зв'язків між видами мистецтв, діалогу
культур);
7) варіативність на основі індивідуалізації, широкої
диференціації та допрофесійної спеціалізації;
8) взаємозв'язок художньо-естетичного виховання з
соціокультурним середовищем (координація шкільної та позашкільної
роботи, узгодження освітніх і дозвіллєвих заходів, гармонізація
суспільних, професійно-педагогічних і сімейно-родинних виховних
впливів).

4. Система художньо-естетичного виховання та її структурні
компоненти
Цілісна педагогічна система художньо-естетичної освіти та
виховання включає такі складові:
змістовно-цільова - цілі (у соціальному й особистісному
вимірах), принципи і завдання, зміст навчання і виховання;
функціонально-процесуальна (педагогічні засоби, форми, методи
і прийоми, способи взаємодії, педагогічні технології);
результативно-оцінна (критерії оцінювання проміжних і
кінцевих результатів навчання, інтегральні показники
художньо-естетичної вихованості, гуманістична експертиза
педагогічної системи загалом).

Система художньо-естетичної освіти та виховання включає
структурні компоненти:

1. Базовий освітньо-виховний компонент, що передбачає
навчання, виховання й розвиток учнів під час вивчення предметів та
курсів освітньої галузі "Мистецтво - Естетична культура" і
складається з двох частин:
а) інваріантної частини, представленої предметами і курсами
базового навчального плану державного освітнього стандарту, які
мають опановуватися всіма учнями, незалежно від типу навчального
закладу і профілю навчання (предмети "Музичне мистецтво",
"Образотворче мистецтво" або інтегрований курс "Мистецтво", курс
"Художня культура", "Естетика").
б) варіативної частини, що складається з елективних предметів
і курсів, які вводяться до робочих навчальних планів конкретного
навчального закладу відповідно до можливостей і потреб
педагогічного колективу, учнів, батьків ("Хореографія", "Основи
театру і кіно", "Українське декоративно-ужиткове мистецтво",
"Дизайн", "Комп'ютерна графіка" тощо).

2. Позаурочний компонент художньо-естетичного виховання, що
передбачає організацію колективних і групових форм діяльності
учнів поза межами класу і школи, але під керівництвом або за
участю вчителів (заняття в гуртках художньо-естетичного профілю,
шкільних об'єднаннях за інтересами, художньо-творчих колективах,
клубах; організація екскурсій до музеїв, фольклорних експедицій;
відвідування театральних вистав, концертів, художніх майстерень
тощо);

3. Позашкільний освітньо-виховний компонент, що охоплює різні
типи позашкільних навчальних закладів усіх форм власності -
державних і громадських (спеціальні музичні та художні школи,
мистецькі заклади, студії, будинки й палаци дитячої та юнацької
творчості тощо).

4. Компонент художньо-естетичної самоосвіти та самовиховання,
початковий досвід яких набувається в школі завдяки створенню
відповідних організаційно-педагогічних умов, різних форм
індивідуальної роботи вчителя з учнями, методів педагогічного
стимулювання художньо-естетичного саморозвитку учнів, а також за
допомогою залучення батьків до естетико-виховного процесу,
сприяння сімейно-родинному аматорству.

5. Навчальна діяльність - фундамент естетико-виховної системи
школи
Основою виховного впливу мистецтва на особистість школяра є
навчальна діяльність, адже саме у перебігу систематичного
викладання предметів художньо-естетичного циклу вчитель має змогу
цілеспрямовано і систематично виявляти могутній виховний потенціал
художніх цінностей, впливаючи на всіх без винятку учнів молодшого,
середнього і старшого шкільного віку.
Через кардинально новий механізм - державний освітній
стандарт - визначається оптимальний, науково обгрунтований обсяг
змісту освіти та виховання, необхідний для соціалізації
особистості. Невід'ємний компонент загальної середньої освіти
становить освітня галузь "Мистецтво - Естетична культура" як
чинник духовно-творчого розвитку учнів, гуманізації та
гуманітаризації навчально-виховного процесу. Державний освітній
стандарт забезпечує можливість безперервної художньо-естетичної
освіти, що дає змогу учням продовжувати її на різних ступенях
навчання і складає основу для подальшої самоосвіти та
самовиховання.
У початковій школі в галузі "Мистецтво" виділено змістові
лінії, що охоплюють основні види мистецтв - музичне, візуальне
(образотворче), хореографічне, театральне, екранне. Домінуючими
змістовими лініями залишаються музичне та візуальне мистецтва, у
зміст яких інтегруються елементи інших змістових ліній. Завдяки
варіативності освіти реалізується можливість викладання або
окремих предметів ("Музика", "Образотворче мистецтво"), або
інтегрованого курсу ("Мистецтво").
В основній школі виділяються музична, візуальна
(образотворча), мистецько-синтетична (хореографічне, театральне та
екранні мистецтва) і культурологічна змістові лінії. Доцільно
розглядати зміст загальної мистецької освіти як органічну частину
культури, будувати інтегровані курси з урахуванням
культурологічного підходу. Аналогічно до початкової ланки освіти в
основній школі галузь може бути представлена або окремими
предметами ("Музика", "Образотворче мистецтво"), або інтегрованим
курсом ("Мистецтво"), Завершується мистецька освіта в основній
школі узагальнюючим курсом "Художня культура", який є водночас
пропедевтичним для вивчення української та зарубіжної художньої
культури у старшій школі. З огляду на можливості залучення годин
варіативної частини Базового навчального плану доцільно починати
вивчення курсу художньої культури з 5-го - 6-го класу - паралельно
й синхронно з основними мистецькими предметами.
Концептуальні засади формування змісту мистецької освіти в
старшій школі зумовлені загальною інтегральною педагогічною
стратегією, профільною диференціацією змісту освіти, компаративним
підходом до опанування цінностей вітчизняної та зарубіжної
художньої культури як складових єдиної духовної спадщини людства.
Курс "Художня культура" вводиться як базовий у класах усіх
профілів (у художньо-естетичних - вивчається поглиблено). Курс
"Естетика" має узагальнююче значення щодо всієї мистецької освіти
в школі, тому він впроваджується після вивчення мистецтва та
художньої культури (в 12 кл.) у класах філологічного,
суспільно-гуманітарного і художньо-естетичного профілів (в
останньому - поглиблено). За рахунок варіативної частини доцільно
введення різних спецкурсів, які враховують сучасні тенденції
розвитку інформаційного суспільства, зокрема "Медіа культура",
"Комп'ютерний дизайн" тощо.
За таких умов освітня галузь "Мистецтво - Естетична культура"
матиме цілісний, неперервний, наскрізний характер, охоплюючи всі
роки навчання в загальноосвітній школі, всі види мистецтва,
функціонуючи в системі гнучких взаємозв'язків між усіма предметами
і курсами.

6. Діалогова стратегія педагогічної взаємодії - основа
навчально-виховного процесу
Культурологічний підхід до інтерпретації твору мистецтва
передбачає проникнення в природу знаків і символів крізь так звані
мовні коди. Мова мистецтв відрізняється від інших тим, що вона
звернена до особистісного саморозуміння і самоорієнтації.
Розуміння мистецтва - це творчий процес співпереживання та
інтерпретації, що носить активно діалогічний характер. Саме
"діалог культур" дає змогу особистості не тільки прилучитися до
вітчизняних і загальнолюдських цінностей, а й самовизначитися у
світі культури, включитися в її творення і водночас вдосконалювати
себе як суб'єкта культури.
У шкільній практиці абсолютизуються раціонально-логічні форми
навчання мистецтва, споріднені з тими, які характерні для
негуманітарного знання, і недооцінюються інтуїтивні,
емоційно-образні шляхи осягнення істини, які належать до сфери
духовних здібностей і потреб людини. Мистецтво має стати відкритою
образною моделлю входження в світ і не лише завдяки його пізнанню,
але й індивідуальному емоційному "переживанню" і "проживанню".
Щоб зняти існуючі бар'єри у спілкуванні учнів "з приводу
мистецтва", поряд із оновленням змісту художньо-естетичної освіти
та виховання, необхідно змінити педагогічні технології з
авторитарно-інформативних на суб'єкт-суб'єктні (діалогічні),
інтерактивні (рефлексивні), спрямовані на підвищення
духовно-енергетичного потенціалу навчально-виховного процесу
(виникнення катарсису, емпатії тощо).
Пріоритетною має стати діалогова стратегія педагогічної
взаємодії, забарвлена позитивними емоційно-естетичними
переживаннями, захопленням художньою діяльністю, емпатійними
почуттями, з домінуванням відчуття успіху, насолоди від
мінімальної самостійної участі на шляху до пізнання мистецтва. Під
терміном "діалог" мається на увазі не просто розмова, бесіда, а,
насамперед, ланцюжок взаємозалежних вербальних і невербальних
спілкувань між педагогом і учнями на основі партнерських
стосунків, обміну особистісними духовними цінностями.
Комунікативна функція мистецтва виявляється в різних видах
спілкування: діалог з митцем, діалог культур, діалог особистісних
смислів в системі "учень - учень" або "вчитель - учні", внутрішній
діалог (інтеріоризована дискусія).
З огляду на пріоритет особистісно-розвивальної освіти замість
традиційного "аналізу" творів мистецтва необхідно ввести в
науково-педагогічний обіг і шкільну практику поняття
"інтерпретація" творів мистецтва, адже принципового значення
набуває пошук учнями в мистецтві особистісно значущих смислів,
співзвучних власному духовному світу, художньо-естетичному
досвіду. Тому актуальності набуває проблема розвитку в учнів,
особливо старшого шкільного віку, навичок самостійної
інтерпретації творів різного художнього рівня критичного мислення.
Таким чином, методична система виховання мистецтвом та
викладання дисциплін художньо-естетичного циклу в загальноосвітній
школі має спрямовуватися на розвиток таких якостей учнів як
ініціативність, активність, самостійність, креативність,
критичність, забезпечувати умови для самореалізації та
безперервного самовдосконалення і самовиховання, нейтралізовувати
зовнішні антихудожні впливи мікро- і макросередовища. В
організації практичної художньої діяльності молодших школярів
мають домінувати ігрові методики, підлітків - проблемно-пошукові
методи, старшокласників - дослідницький, спрямовані на здійснення
самостійних художньо-творчих проектів.

7. Роль соціокультурного середовища
Однією з умов ефективного впровадження цілісної системи
художньо-естетичної освіти та виховання учнів є створення
естетичного середовища в навчальному закладі, відкритого до
активної взаємодії з навколишнім соціокультурним середовищем.
Важливим завданням сучасної школи стає створення інноваційної
педагогічної інфраструктури, що охоплюватиме:
естетику предметного середовища, в якому школярі зможуть
реалізувати свої художньо-творчі здібності (естетика шкільного
довкілля - картинні галереї, мистецькі світлиці, художні
майстерні; сучасний дизайн шкільних інтер'єрів тощо);
естетику соціально-педагогічного середовища (естетика
шкільного спілкування і життєтворчості, краса міжособистісних
відносин, панування педагогічного оптимізму і віри, що кожна
дитина в душі митець).
Школа із специфічним соціально-культурним середовищем у нових
суспільно-економічних умовах має бути відкритою до контактів із
закладами культури і мистецтв (музеями, філармоніями, театрами
тощо), до взаємодії з професійними та самодіяльними мистецькими
колективами і відомими митцями, більш того - вона повинна стати
ініціатором таких контактів. Саме художньо-естетичні аспекти
шкільного життя мають змогу нейтралізовувати зовнішні
антиестетичні впливи макросередовища, засобів масової інформації,
виконувати арттерапевтичну і превентивну функції щодо девіантної
поведінки учнів.
Педагогічні колективи загальноосвітніх навчальних закладів не
повинні займати позицію нейтралітету в організації культурного
відпочинку, змістовного й цікавого дозвілля дітей, підлітків і
юнацтва. Вони мають налагоджувати систематичну взаємодію з
культурно-освітніми закладами та представниками культури для
прилучення учнів до художніх цінностей з максимальним урахуванням
індивідуальних здібностей, задоволенням інтересів і потреб учнів.
Оновлення потребують і зв'язки школи з сімейно-родинним
оточенням учнів; особливого значення набуває їх гармонізація в
сфері художньо-естетичного виховання. Залучення батьків до творчої
співпраці сприятиме збереженню народних традицій і звичаїв,
забезпеченню духовної спадкоємності поколінь.

8. Умови реалізації Концепції
Вирішальною умовою реалізації Концепції є комплексне
розв'язання питань щодо її забезпечення у таких напрямах:
1) нормативне забезпечення (нагальна необхідність розробки
закону "Про художньо-естетичну освіту та виховання");
2) наукове та організаційно-методичне забезпечення (створення
навчально-методичного забезпечення - програм, підручників,
методичних посібників, довідкових енциклопедичних видань,
словників з мистецтва для учнів і вчителів);
3) кадрове забезпечення (модернізація вищої та післядипломної
педагогічної освіти з урахуванням потреб поліхудожнього виховання
школярів, започаткування галузевого підходу до підготовки і
перепідготовки вчителів художньо-естетичного профілю;
4) матеріально-технічне забезпечення, адже хронічний дефіцит
сучасного технічного обладнання саме для мистецької галузі
(аудіовізуальної апаратури, якісних касетних фонохрестоматій і
комплектів слайдів, відеоматеріалів, CD тощо) в умовах
інформаційно-техногенного суспільства вкрай негативно позначається
на результатах художньо-естетичного виховання учнів, тому що
невпинно збільшується дистанція між тим, що існує в
культурно-інформаційному просторі, і тим, що використовується в
школі та позашкільних навчальних закладах.
Система художньо-естетичної освіти та виховання має відкритий
характер, широкий простір для вдосконалення, відродження кращих
національних культурних традицій і впровадження найсучасніших
інноваційних ідей. Головне, щоб нагальну потребу в кардинальних
мінах у цій царині відчули й усвідомили не тільки представники
вузького кола фахівців - науковців і педагогів-практиків, а й усі
члени суспільства, причетні до виховання дітей і молоді -
майбутнього України.

Автор Концепції - Масол Л.М. (Інститут проблем виховання АПН
України)


КОМПЛЕКСНА ПРОГРАМА
художньо-естетичного виховання учнів
у загальноосвітніх та позашкільних
навчальних закладах


Розділ I. Художньо-естетичне виховання
учнів у навчальній діяльності

1.1. Огляд зарубіжних тенденцій
У різних країнах світу існують певні відмінності у підходах
до визначення освітньо-виховного статусу мистецьких дисциплін, їх
короткий огляд і порівняння дають змогу виділити оригінальні риси
національних систем і загальні тенденції.
У Німеччині згідно з навчальним планом початкової школи на
предмет "Художнє виховання, музика, праця" виділяється сукупно
3 год. на тиждень у 1-му класі та по 4 год. на тиждень у 2-4-х
класах.
Середня освіта здобувається в таких типах навчальних
закладів: основна школа, реальна школа і гімназія. Навчальним
планом основної школи передбачено вивчення предметів "Музика" та
"Художнє виховання" у 5-6-х класах по 2 год. на тиждень, в решті
інших - предмет "Музика" залишається обов'язковим (1 год. на
тиждень), а "Художнє виховання" входить до складу
обов'язково-вибіркових предметів (2 год. на тиждень). У реальній
школі музика викладається в усіх класах (1 год. на тиждень), а
"Художнє виховання і праця" (2-3 год. на тиждень), починаючи з
8-го класу включена до групи предметів "за вибором". У гімназіях
дисципліни художньо-естетичного циклу посідають значне місце, їх
обсяг залежить від профілю закладу - гуманітарного, естетичного,
математичного тощо.
У Франції загальна мистецька освіта охоплює цикл предметів:
пластичні мистецтва, музику, танець, театр, кіно.
В елементарній (початковій) школі, яка зберігає наступність з
материнською школою, навчальним планом передбачено на цикл
предметів "фізкультура, музична освіта, мистецтво" від 6 до 8
навчальних годин. Програми передбачають єдність основних видів
діяльності - сприймання, пізнання та оцінювання творів мистецтва
національної та інших культур і художньо-творчого самовираження.
У коледжі, починаючи з 6 класу, протягом чотирьох років учні
пізнають мистецтво різних епох і регіонів світу, поступово
засвоюють мистецтвознавчі поняття, набувають різноманітних
практичних художніх вмінь.
У ліцеї протягом трьох років учні можуть продовжувати
вивчення того чи іншого виду мистецтва як елективний чи
факультативний предмет залежно від профільності навчання.
Французькій школі притаманне партнерство з різними
соціальними інституціями, митцями у справі мистецької освіти;
значну активність виявляє місцева влада в справі організації у
навчальних закладах (з окремою оплатою вчителів) занять з музики,
танцю, образотворчого мистецтва, які вивчаються поглиблено у
багатьох навчальних закладах).
Аналіз навчальних планів Великобританії показує, що мистецтву
приділяється належна увага. Предмети "Мистецтво" і "Музика" у
граматичних школах викладаються у перші три роки навчання по
2 год. на тиждень.
З четвертого - п'ятого років навчання 50% часу відводиться
на предмети за вибором. Застосовується блочний принцип, який
передбачає вибір по 4 години з кожного блоку (до них входять
"Музика", "Образотворче мистецтво", "Дизайн", "Драма").
У 4-5-х класах вивчається "Музика" - 3 години, "Історія
мистецтв" - 2 години, а з 6-го класу - по-різному на
природничо-науковому та класичному відділеннях (по 2 та 7 годин
відповідно).
На відміну від середньої школи Великобританії у початковій,
як правило, діють комплексні програми, оцінюються міждисциплінарні
знання й навички учнів; педагогічні колективи шкіл самі вирішують,
як викладати предмети національного навчального плану - у вигляді
окремих предметів чи у вигляді інтегрованих курсів, програмних
модулів.
У Бельгії у початковій школі (1 - 6 класи) цикл мистецьких
предметів (artistic education) викладається одним учителем. Ця
єдина освітня сфера складається з чотирьох компонентів: "музика -
малювання - танець - драма". Учитель може на власний розсуд, але
за бажанням дітей і з урахуванням їхніх інтересів, потреб і
здібностей створювати підгрупи для опанування окремих видів
художньої діяльності. Кількість годин на весь художній цикл та
його окремі компоненти визначається педагогічним колективом школи.
В основній школі (7 - 11 класи) мистецька освіта є
обов'язковою лише перші два роки навчання, тобто у 7-му і 8-му
класах: "Музика" (1 год.) та "Образотворче мистецтво" (1 год.). З
наступного 9-го класу ці дисципліни належать до вибіркових. Певні
відмінності існують між державними (муніципальними) та різними
недержавними школами (католицькими, вальдорфськими тощо).
У США не існує загальнонаціонального навчального плану
(curriculum), виділяються лише базові предмети для обов'язкового
вивчення у всіх штатах; до них належать співи та мистецтво. Поряд
із обов'язковими пропонується велика кількість предметів за
вибором (інколи до 100). Окрім офіційних - державних - ефективно
діють громадські механізми визначення освітніх стратегій. У школах
різного типу спостерігаються надзвичайно великі відмінності в
обсязі, змісті та технологіях художнього виховання.
В англомовних країнах поширення набули різноманітні
інтегровані курси з естетичним компонентом. Естетизація
педагогічного процесу в школах англомовних країн - США, Канаді,
Великій Британії - здійснюється за технологією створення
естетичного поля і передбачає чотири основні шляхи реалізації
програми "Виховання мистецтвом":
1) - розробка інтегративного курсу (об'єднання
образотворчого, музичного, хореографічного, драматичного
мистецтв), на викладання якого відводиться шоста частина щоденного
навантаження; застосовується "групове викладання", тобто
співробітництво викладачів мистецтвознавчого циклу;
2) - доповнення змісту кожної навчальної дисципліни
естетичним компонентом ("естетика мовлення", "естетика
математики", "естетика природознавства" тощо) і водночас
диференційоване вивчення предметів мистецтвознавчого циклу;
3) - періодичне проведення тематичних занять-блоків, де
окремі мистецтвознавчі та загальноосвітні дисципліни інтегруються
навколо спільних для них понять;
4) - викладання мистецтва як базової основи загальної освіти
("Образотворче мистецтво і математика", "Музика і фізика",
"Хореографія і література" тощо).
У молодших класах багатьох шкіл на предмети естетичного циклу
виділяється 7 год. на тиждень, також 80% часу впродовж дня
відведено на художні заняття, де мистецтво виступає методологією
навчання.
У скандинавських країнах - Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії
- розповсюдження набуло варіативне навчання: школи мають значну
свободу вибору при складанні навчальних планів і програм з різних
предметів, які обирають педагогічні колективи та адміністрація
навчальних закладів. Наприклад, музика викладається впродовж
9-10-ти років як обов'язковий предмет по 1-2 години щотижня у
молодших і середніх класах та по 1 годині в старших класах (окрім
середніх шкіл Норвегії). Водночас заклади, які мають відповідні
умови, організовують різноманітні заняття з мистецтва (гра на
музичних інструментах, хоровий спів, оркестр, естрадні ансамблі,
ритміка тощо). У Швеції у початковій школі практикується
інтегроване навчання, у середній - викладається предмет
"Мистецтво" (по 3 - 4 години на тиждень), який охоплює широке коло
художніх явищ. Різноманітні творчі контакти існують між загальною
та спеціальною мистецькою освітою.
В Угорщині протягом останніх років функцію основоположного
документа для розробки різних програм з мистецтва виконує
державний освітній стандарт. Згідно з цим документом предмети
мистецтва - музичного, візуального, хореографічного, театрального,
екранного - охоплюють 16 % загального обсягу навчання в
загальноосвітній початковій школі та близько 10% в старшій (для
порівняння: в Україні в початковій школі мистецькі дисципліни
складають близько 7%, в основній - 5%, в старшій - були завжди
відсутні).
Музика і співи викладаються в угорських загальноосвітніх
школах з 1-го по 10-й клас. Велика роль приділяється охопленню
всіх дітей хоровими заняттями. У старших класах гімназій
вивчається історія музики.
У Польщі реформування загальної середньої освіти відбувається
в напрямку інтеграції мистецьких дисциплін (практичне впровадження
проекту реформи почалося з 2001 року). У 1-3-х класах уроки
музики проводяться спільно з уроками польської мови (вивчення
фольклору), фізичної культури (танцювальна діяльність),
природознавства (вивчення пісень певної пори року). В основній
введено інтегрований курс "Мистецтво" (музика та образотворче
мистецтво). У 4-6-х класах основної школи заняття згруповуються
в блоки і предмет "Мистецтво" входить до групи гуманітарних
дисциплін, вчителі яких широко застосовують міжпредметні зв'язки.
У трирічній гімназії також складається курс "Мистецтво", учні
опановують польську культуру минулого і сучасності.
У Росії згідно з останнім варіантом концепції освітньої
галузі "Мистецтво" у 12-річній школі передбачено введення після
вивчення музики та образотворчого мистецтва в початковій та
основній школі інтегрованого курсу "Світова художня культура".
Створено програми поліхудожнього розвитку учнів молодших і
середніх класів (переважно на основі одного з видів мистецтва).
Більшість інтегрованих курсів для початкової, основної та старшої
школи побудовані в межах традиційної схеми - "література - музика
- живопис".
Згідно з освітньою реформою в Латвії мистецька загальна
освіта набула досить вагомого значення як фактор розвитку
емоційної сфери та художньо-творчого самовираження особистості.
Предмети "Музика" (спів, гра на інструментах, сприймання музики),
"Візуальне мистецтво" (малювання, ліплення) і "Література" (з
елементами театру) складають єдиний цикл, який викладається
протягом усіх 9-ти років навчання в початковій та основній школі.
На музику та візуальне мистецтво виділено сукупно 4 години на
тиждень (по дві години на кожний предмет).
В Японії, де в державних школах діють єдині програми і де
завжди приділялася значна увага естетичним чинникам освіти,
кількість навчального часу на художньо-естетичний компонент (разом
з літературним) доходить до 50%. Музика вивчається тричі на
тиждень у 1-му класі, двічі - у 2-8-х класах, один раз на
тиждень у 9-му класі. Майже всі школи створюють хорові колективи.
існує своєрідна практика організації великих зведених оркестрів
юних скрипалів. Опанування образотворчого мистецтва грунтується на
поєднанні національних традицій з вивченням світової художньої
спадщини.
Таким чином, навіть побіжний компаративний аналіз змісту
художньо-естетичної освіти і виховання в різних країнах дає
підстави для висновків щодо провідних світових тенденцій у цій
галузі, до яких, на нашу думку, належать: підвищення ролі та
статусу мистецтва у навчально-виховному процесі загальноосвітніх
навчальних закладів; вивчення різних видів мистецтв (поліхудожня
освіта і виховання), орієнтація на створення інтегративних курсів,
особливо у молодших класах школи; охоплення художньо-естетичним
вихованням усіх ланок школи з пріоритетним значенням початкової
художньої освіти; поширення міждисциплінарних зв'язків у межах не
тільки художньо-естетичного та спорідненого гуманітарного циклів,
а й з іншими - так би мовити віддаленими предметами; використання
мистецтва і як засобу розвитку спеціальних художніх здібностей та
мислення, і як універсального способу стимулювання творчого
потенціалу особистості.

1.2. Виховання школярів у процесі опанування мистецьких
предметів
Впродовж тривалої історичної еволюції українська школа
накопичила значний досвід виховання дітей та юнацтва засобами
мистецтва. У педагогічних пошуках сьогодення вчені та
вчителі-практики можуть спиратися на традиції українського
шкільництва попередніх епох. Ретроспективний аналіз кращих
досягнень школи минулого, доробку багатьох поколінь талановитих
попередників свідчить, що витоки художньо-естетичного виховання
сягають шкіл Київської Русі, де запроваджувався обов'язковий
хоровий спів; основоположні принципи та національні особливості
педагогіки мистецтва почали формуватися в братських і козацьких
школах, колегіумах XVI-XVIII ст., що спричинило розквіт
української хорової культури, появу мистецьких шедеврів
українського бароко, виникнення оригінального явища "шкільної
драми" тощо. У гімназіях та ліцеях XIX ст. гуманітарно-естетичний
напрямок виховання збагачувався новими формами занять учнів,
поширення набули музично-літературні вечори, інструментальне,
зокрема й оркестрове музикування, театральна діяльність тощо.
Оригінальним, національно своєрідним навчально-виховним системам
видатних представників української педагогіки Г.Сковороди,
С.Русової, В.Сухомлинського та ін. характерні кордоцентричні ідеї,
домінування емоційно-образних, зокрема художньо-естетичних
чинників становлення особистості, єдність інтелектуального,
морального та естетичного розвитку учнів. Естетико-виховні
традиції української національної школи на сучасному етапі її
реформування стають важливими орієнтирами розвитку.
Згідно з державними освітніми стандартами початкової та
загальної середньої освіти в Україні предмети освітньої галузі
"Мистецтво" - "Естетична культура" мають охоплювати всі роки
навчання на засадах цілісності, наступності і неперервності:
I. Музичне (1-8 кл.) та образотворче (1-7 кл.) мистецтво або
інтегрований курс мистецтво (1-8 кл.)
II. Художня культура (9-11 кл.)
III. Естетика (12 кл.)
Під час проектування стандарту інноваційні зміни в загальній
мистецькій освіті спрямовувалися не лише на її екстенсивний
розвиток (збільшення годин, уведення нових курсів), а також на
інтенсивний - поліхудожній і полікультурний розвиток. Усі змістові
лінії державного освітнього стандарту (музична, візуальна,
мистецько-синтетична, культурологічна) включають універсальні
компоненти: гностичний, аксіологічний, праксеологічний,
креативний, комунікативний), пріоритетність яких зумовлюється
віковими етапами навчання. Посилюється світоглядно-виховна і
культуротворча спрямованість загальної мистецької освіти.

Образотворче мистецтво
Предмет "Образотворче мистецтво" має на меті виховання в
учнів цілісного сприймання дійсності за художньо-естетичними
законами, розвитку зорової культури і творчої уяви, а також
оволодіння різноманітними засобами створення художніх образів. У
предметі "Образотворче мистецтво" взаємопов'язані три провідні
компоненти - образне бачення світу, мистецтвознавчі знання та
відповідні способи образотворчої діяльності.
До основних виховних завдань предмета належать:
ознайомлення учнів з образотворчим мистецтвом як явищем
духовної культури;
розвиток художнього сприймання, здатності отримувати
естетичну насолоду від творів образотворчого мистецтва, краси
навколишнього світу;
формування у школярів відчуття і розуміння художніх засобів
виразності - колориту, форми, простору, композиції, а також
засвоєння художніх технік та мистецької термінології;
виховання в учнів потреби у самовиявленні, відтворенні
художніх образів у власних роботах з використанням різних художніх
технік та матеріалів;
виховання творчої активності, художнього мислення і
здібностей з урахуванням вікових особливостей учнів;
формування в учнів морально-етичних якостей, працездатності
та наполегливості.
У загальноосвітній школі предметна сфера образотворчого
мистецтва охоплює:
живопис (пейзаж, портрет, натюрморт, жанрова картина);
графіку (книжкова, силуетна, анімаційна, плакатна);
скульптуру (опукла, рельєфна, декоративна, анімалістична,
портретна);
декоративно-ужиткове мистецтво (писанкарство, витинанки,
кераміка, народні іграшки, розпис, народне малярство);
частково якості та риси образотворчого мистецтва містять в
собі такі специфічні види людської діяльності як архітектура та
дизайн.
Минуле XX сторіччя доповнило сферу образотворчих мистецтв
новими факторами художньої творчості: художньою фотографією та
комп'ютерною графікою, які, загалом, можна розглядати в контексті
такого виду образотворчого мистецтва, як графіка та у перспективі
включати до змісту предмету.
Усі види образотворчого мистецтва розраховані на зорове
сприйняття їх людиною, тому інколи їх називають зоровими або
візуальними. Напрями художньо-естетичного виховання за допомогою
"Образотворчого мистецтва" випливають із специфіки та характерних
особливостей самого візуального мистецтва.
Виховання здатності отримувати естетичну насолоду як під час
власної художньої творчості, так і під час ознайомлення з творами
мистецтва, повинно набути особливого значення в комплексі завдань
художньо-естетичного виховання. Картину робить твором не те, що
зображено на ній, а те, як воно зображено, які барви та інші
зображальні засоби використав художник, як він їх поєднав між
собою, чи досягнуто гармонії та цілісності. Тому слід відходити
від ставлення до твору образотворчого мистецтва лише як до засобу
передачі певної інформації (сюжету, розповіді), від орієнтації
переважно на раціоналістичне сприймання, яка досі переважає в
навчальних закладах.
Виховний потенціал образотворчого мистецтва реалізується
через такі компоненти змісту предмета, як сприймання, опанування
елементів художньо-образної мови образотворчого мистецтва,
художньо-творча діяльність учнів.
Сприймання творів образотворчого мистецтва відбувається під
час специфічного процесу споглядання. Він проходить стадії
розвитку від первинного одномоментного враження-сприйняття до все
глибшого занурення глядачем у власні переживання в контакті з
художнім твором. Виховання здатності до самозаглиблення, погляду
на світ через призму власної індивідуальності необхідне для
повноцінного сприйняття мистецтва.
Твори образотворчого мистецтва зовнішньо нерухомі. Водночас
художні образи можуть бути напрочуд динамічними, оскільки
образотворчому мистецтву притаманні як зображальні, так і
виражальні функції, які взаємозалежні та взаємозумовлені.
Образотворче мистецтво є специфічною формою пізнання
навколишнього світу. У процесі художньої діяльності, потяг до якої
закладено в глибинах людської психіки, формується художній
світогляд. Діапазон його виявлення досить широкий: він охоплює
художні традиції, стилі, напрями, жанри, творчі манери окремих
митців та індивідуальні художні смаки. Формування та розвиток
світогляду є одним з головних завдань художньо-естетичного
виховання, яке здійснюється на заняттях із образотворчого
мистецтва в процесі ознайомлення учнів з творчістю видатних
митців, вивчення української та світової художньої спадщини,
оволодіння мистецтвознавчими поняттями, також під час практичної
художньої діяльності.
Опанування елементами художньої мови образотворчого
мистецтва. Образотворче мистецтво має власні специфічні засоби
художньої мови, які відрізняють його від інших видів художньої
діяльності людини - музики, хореографії, театральної гри тощо,
більшість із цих засобів спільні для всіх видів образотворчого
мистецтва (включно з архітектурою та декоративно-ужитковим
мистецтвом). Первинними серед них є лінія, форма, колір. З їх
комбінацій утворюється композиція - глобальне мистецьке явище, що
охоплює такі поняття, як пропорції, співвідношення частин та
цілого, ритм. В основі творів образотворчого мистецтва знаходиться
рисунок - лінійна фіксація художнього задуму. Усім видам
образотворчого мистецтва властиві такі поняття як пластика,
фактура, світлотінь, об'ємність та площинність. Могутній засіб
емоційного впливу на людину - колір та пов'язане з ним поняття
колориту - становить прерогативу та суть живопису. Без буяння
різноманітних насичених кольорів неможливо уявити твори
декоративно-ужиткового мистецтва: килими, вишивки, писанки тощо.
Скульптура, як і архітектура, є засобом просторово-художнього
формування навколишнього середовища людини. У школі знайомство з
мистецтвом скульптури починається з оволодіння навичками ліплення,
які виховують почуття пластичності, вчать об'ємно-просторовому
сприйманню дійсності. Крім цього стимулюють діяльність головного
мозку, позитивно випливають на розвиток інтелектуальної сфери і
людської особистості.
Різноманітна і своєрідна образотворча мова графіки. Саме з
оволодіння первинними графічними навичками - лінії, рисунку -
починається вивчення основ образотворчого мистецтва в початковій
школі. Саме для графіки властиве використання ефекту контрасту
чорного та білого кольорів, штриха, розчерку, плями, а також фону
паперу (чи іншого матеріалу - основи) як повноправних художніх
засобів). У багатьох творах графічного мистецтва використовується
своєрідний ефект певної незавершеності зображення, що надає великі
можливості для розвитку фантазії, уяви, асоціативного мислення.
Архітектура справедливо вважається "матір'ю" образотворчих
мистецтв. Вона є створеним людиною середовищем власного
перебування. Саме в архітектурному просторі можливе здійснення
синтезу мистецтв, тобто ідейно-художньої цілісності різних видів
мистецтва (переважно архітектури, скульптури та живопису). Для
архітектури особливо важливі такі художні засоби як пластичність,
монументальність, симетрія та асиметрія, контраст, масштаб.
Розповіді про архітектуру на уроках розширюють загальний світогляд
учнів, поглиблюють їх знання про художні стилі різних епох та
країн, розвивають почуття поваги до людської праці, інтерес до
пам'яток культури, розуміння єдності природи та плодів діяльності
людини.
Поєднання художності та утилітарності, а також
архітектонічність (художнє вираження структури, конструкції)
споріднюють архітектуру з декоративно-ужитковим мистецтвом. Це
найбільш древній вид художньої творчості. Він органічно пов'язаний
з трудовою діяльністю людей, з народними традиціями, обрядами,
фольклором, спрямований на естетично-художнє формування побуту.
Декоративно-ужитковому мистецтву притаманна різноманітність форм,
технологічних засобів та сфер застосування. Головним художнім
засобом його є орнамент - візерунок, побудований на ритмічному
повторенні різноманітних елементів - геометричних, рослинних,
зооморфних, антропоморфних. Ритм, барвистість, органічне
взаємопоєднання декору та форми предмета - типові риси творів
декоративно-ужиткового мистецтва.
Практична художньо-творча діяльність. Художньо-творча
діяльність, зокрема в галузі декоративно-ужиткового мистецтва,
особливо близька дітям молодшого та середнього шкільного віку
завдяки своїй різноманітності, доступності, близькості до
домашнього середовища, поєднанню красивого й корисного. Вона
сприяє вихованню естетичного ставлення до побуту, праці, інших
сфер людської життєдіяльності, викликає потребу в
естетично-художньому наповненні навколишнього середовища, почуття
власного етнічного коріння, єдності з народом та любов до нього,
бажання продовжувати народні традиції дає розуміння глибини цих
традицій, єдності матеріальної та духовної культури, пробуджує
інтерес до історії, етнографії, фольклору.
Розуміння значення форми, відчуття її відповідності (чи
невідповідності) змісту, ідеї твору мистецтва є важливим напрямом
художньо-естетичного виховання. Виховання відчуття взаємозв'язку
форми та змісту відбувається у процесі виконання на уроках творчих
завдань, побудованих за наступною схемою: формування задуму (ідеї
твору) - пошук варіантів його втілення (різними засобами) - вибір
учнем найбільш вдалого, на його погляд, рішення - колективне
обговорення результатів творчих пошуків, обмін думками, ідеями,
враженнями.
Інтегративні можливості предмета. Багато елементів художньої
мови образотворчого мистецтва властиві іншим видам художньої
діяльності: музиці, хореографії, театру, кінематографу. Це
композиція, пластика, ритм, зображальність, співвідношення частин
та цілого, контрастність, гармонійність чи дисонанс тощо. Така
взаємна спорідненість мистецтв забезпечує можливість здійснення
інтегрованого підходу до викладання мистецьких дисциплін у школі.
Можна відшукати багато паралелей та "точок перетину" між
різними видами мистецтва та життєдіяльності людини. Важливо, щоб
їх пошуки та використання стали співтворчістю вчителя та учнів,
формували особистісно-індивідуальне ставлення до художньої
діяльності, виховували розуміння багатогранності життя,
полікультурності світового простору.

Музичне мистецтво
Музичне мистецтво є важливим засобом виховання, який сприяє
розвитку особистості школяра, осягненню духовних цінностей
людства.
Завдання художньо-естетичного виховання школярів у процесі
навчальної діяльності засобами музичного мистецтва:
ознайомлення з музичною культурою України, народів світу;
формування гуманістичних загальнолюдських цінностей,
характерних для сучасного громадянина світу;
формування пізнавального інтересу учнів до музичного
мистецтва, потреби у сприйманні творів ціннісного ставлення до
них;
розвиток творчих здібностей учнів, художньо-образного
асоціативного мислення, уяви, фантазії, імпровізації та
інтерпретації, виховання здатності до художньо-творчої реалізації
та самореалізації особистості;
оздоровлення організму, формування навичок краси і виразності
співу, музично-ритмічних рухів;
формування моральних норм, позитивних рис характеру,
виховання рис колективізму і вмінь спілкування з людьми.
Кожний "вид музичної діяльності має свої специфічні
особливості, завдяки яким впливає на розвиток дітей.
Наводимо орієнтовний зміст художньо-естетичного виховання
учнів у процесі навчання музики, що допускає різні варіанти
практичної реалізації, відкриває можливості для роботи вчителів за
різними програмами, зокрема й інтегративного спрямування.
Сприймання творів мистецтва. Визначення настрою, характеру
музики. Розрізнення динаміки та темпу музики. Сприймання творів
української та зарубіжної музики, народної, класичної та сучасної;
розпізнавання різних інструментальних і вокальних жанрів, відчуття
форми творів, динаміки розвитку музичних образів. Розрізнення за
тембром інструментів.

Практична (виконавська) діяльність.
Спів. Точне інтонування звуків мелодій. Оволодіння
вокально-хоровими навичками (звукоутворення, дикція, дихання),
навичками співу в ансамблі. Виконання вокальних вправ, народних та
дитячих пісень з інструментальним супроводом та без нього.
Гра на музичних інструментах. Елементарний інструментальний
супровід пісень на дитячих (трикутник, металофон тощо) та народних
(сопілка, бубон та ін.) інструментах.
Музично-ритмічна діяльність. Відтворення ритму музичних фраз,
характеру музики та її виразних особливостей в рухах.
Оволодіння мовою мистецтва. Розуміння основних музичних
понять: музичний звук і його властивості (висота, тривалість,
динаміка); засоби музичної виразності (мелодія, ритм, темп, лад,
гармонія); музичні форми (куплетна, 2-, 3-частинна, рондо,
варіації), жанри вокальної (пісня, романс, кантата),
інструментальної (симфонія, концерт, соната) та театральної музики
(опера, балет, оперета, мюзикл) тощо.
Художня творчість. Ритмічна, вокальна, інструментальна
імпровізація. Участь у колективних музичних іграх, інсценізаціях
народних обрядів, виконанні фрагментів дитячих опер-казок.

Ритміка і хореографія
Мистецтво хореографії має значні можливості у вихованні
школярів, особливо молодшого шкільного віку, оскільки танець, а
також пов'язані з ним ігри, вправи з рухами, співом тощо
розвивають розумові й фізичні здібності дітей, їхні почуття й
творчу фантазію. У системі естетичного виховання воно
недооцінюється, тому предмет "Хореографія" не набув статусу
базової дисципліни інваріантної частини навчального плану в
загальноосвітній школі і викладається за рахунок варіативної
частини - як предмет за вибором. Елементи ритміки та хореографії
застосовуються на уроках фізичного виховання, музичного мистецтва,
у позаурочній діяльності учнів.
Завдяки участі в музичних іграх, танцях учні мають чудову
можливість доторкнутися до джерел українського народного
мистецтва, а також традицій народів світу. Танцювальний
етнографічний матеріал, що є зразком норм поведінки, музичної та
хореографічної культури українського народу, сприяє розвитку
національної свідомості, патріотичних почуттів. Різноманітні ігри,
лічилки, казки, пісні, що залучають дітей до фольклору, - це
доступна й цікава форма навчання і виховання.
Складнощі екологічного і економічного характеру в нашій
країні вплинули на загальний стан здоров'я школярів, що зумовило
низький рівень їхнього фізичного розвитку. Рухова діяльність є
необхідною, оскільки рухи всіляко зміцнюють організм.
Процес хореографічного виховання добре впливає на подолання
труднощів у стосунках між хлопчиками і дівчатками. Сумісне
виконання танців, зокрема парних, участь у масових іграх і забавах
вчить доброзичливому та уважному ставленню один до одного, формує
риси гуманності, людяності. Емоційно забарвлена музика,
різноманітність видів танців зацікавлюють і приваблюють учнів
шкільного віку. Практичне оволодіння хореографічними навичками
сприяє розвитку творчої активності, фантазії та уяви, здібності до
імпровізації.
Таким чином, виховні можливості хореографічного мистецтва
визначають його вплив на основні сфери розвитку особистості -
світоглядної, морально-етичної, інтелектуальної,
емоційно-почуттєвої, комунікативної та ін.
Навчально-виховними завданнями художньо-естетичного виховання
школярів засобами хореографії у навчальній діяльності є:
ознайомлення з елементами культури (історичними,
географічними фактами, середовищем, звичаями, традиціями) народів
України, світу;
формування гуманістичних загальнолюдських цінностей,
характерних для сучасного громадянина світу;
формування пізнавального інтересу до мистецтва, зокрема
музичного і хореографічного, виховання потреби у сприйманні й
інтерпретації музичних творів і хореографічних вистав;
оздоровлення організму, корекція фізичних вад і психологічних
відхилень, розвиток фізичних якостей - сили, рухливості,
вимогливості, легкості, спритності та ін., формування краси і
виразності рухів та танців;
розвиток творчих здібностей учнів, мотивації,
художньо-образного асоціативного мислення, уяви, фантазії,
формування досвіду активної художньо-естетичної діяльності,
стимулювання проявів імпровізації;
виховання рис колективізму, культури, спілкування,
усвідомлення своєї індивідуальності; формування позитивних рис
характеру - наполегливості, вимогливості, терпіння, поваги,
доброзичливості тощо; формування основ позитивного ставлення до
людей протилежної статі, вмінь спілкування з ними.
За традиційного підходу хореографія розглядалася у системі
освіти як заняття з ритмічно-рухової підготовки, оволодіння
танцями. У сучасних умовах хореографія має розглядатися з позицій
культурологічного підходу, що дає змогу накреслити напрями роботи
у цій галузі.
По-перше, враховуючи синтетичність хореографічного мистецтва,
необхідно намітити зони перетину хореографії з іншими предметами,
зокрема й художньо-естетичного циклу. Такий напрям зовнішньої
інтеграції дає змогу через хореографічне мистецтво долучатися до
різних галузей знань - художньо-естетичних, гуманітарних,
технічних тощо і, навпаки, у процесі вивчення цих предметів краще
усвідомлювати особливість хореографічного мистецтва.
По-друге, специфічність і різноманіття видів і жанрів
хореографії дає можливість учням здійснювати внутрішню інтеграцію
через діалог танцювальних мов різних народів, жанрів
хореографічного мистецтва.
Реалізація виховних завдань відбувається через зміст
художньо-естетичного виховання засобами хореографії, який включає
такі складові:
Ритміка. Пропедевтична хореографічна підготовка (вправи).
Танці (народні, бальні, сучасні). Художньо-творча діяльність
(імпровізація, ігри, інсценізації тощо).

1.3. Виховний потенціал інтегрованих курсів
Реалізація цілісного підходу до художньо-естетичної освіти та
виховання в умовах особистісно-розвивальної парадигми передбачає
поряд із застосуванням традиційного монопредметного викладання
окремих видів мистецтва пошук шляхів внутрішньої галузевої
інтеграції в межах циклу художньо-естетичних дисциплін, а також
прогнозування міжгалузевих зв'язків у шкільній освіті загалом.
Узагальнення традицій вітчизняного шкільництва є підстави для
теоретичного обгрунтування змісту поліхудожнього виховання.
Поліхудожнє виховання може здійснюватися засобами окремих
мистецьких предметів, які вивчаються лінійно (послідовно по
класах) або паралельно. На відміну від монопредметного викладання
мистецтва інтегровані курси мають додаткові резерви для
духовно-світоглядної та емоційно-естетичної наповненості завдяки
інтегративним технологіям, які здатні кількісно збільшувати та
якісно збагачувати діапазон порівнянь, аналогій, стимулювати
виникнення явища синестезії, більш широких художньо-естетичних
узагальнень.
Види інтеграції можна умовно поділити на три групи:
духовно-світоглядний, що здійснюється на основі спільного для
всіх видів мистецтв тематизму, пов'язаного з відображенням у
мистецтві різних аспектів життя;
естетико-мистецтвознавчий, що забезпечується введенням
споріднених для різних видів мистецтв понять і категорій -
естетичних, художньо-мовних, жанрових тощо;
комплексний, що передбачає одночасне поєднання декількох
видів інтеграції.
Інтеграція реалізується через систему творчих завдань, що
передбачають активізацію міжсенсорних образних асоціацій учнів як
у процесі сприймання, так і у перебігу художньо-творчої
діяльності. З-поміж них, наприклад, можуть бути такі: передати
характер руху мелодії лініями, добрати відповідну музичним
образам-настроям твору кольорову гаму в живописних композиціях;
створити музичні образи (інтонації, ритми, "звукові плями"), які б
характеризували героїв казки чи оповідання або малюнки, що
передають ідеї або настрої віршів; проілюструвати фрагменти
літературних або музичних творів, намалювати ескізи декорацій та
костюмів до театральної вистави тощо.

Мистецтво
Основою проектування змісту інтегрованого курсу "Мистецтво" є
положення щодо провідної ролі світоглядно-виховних орієнтацій у
загальній мистецькій освіті. Мета вивчення мистецтва у
загальноосвітній школі дещо відрізняється від мети навчання у
спеціалізованих мистецьких закладах і полягає у вихованні у дітей
щонайперше світоглядних уявлень, художньо-образного мислення.
Засвоєння учнями елементів мови мистецтв, форм, жанрів, стилів, а
також опанування ними суто технічних параметрів художньої
діяльності є необхідним засобом, інструментом духовного осягнення
змісту мистецьких цінностей, але не самоціль.
Духовно-світоглядна спорідненість тем і образів різних видів
мистецтв - вербальних, візуальних, звуко-інтонаційних,
синтетичних, які різними мовними засобами відбивають універсалізм
світосприймання людини, зумовлюють логіку об'єднання матеріалу в
блоки в межах навчального року, семестру тощо.
Поліцентрична інтеграція передбачає виділення не однієї, а
кількох рівноцінних змістових ліній, наприклад, "Музика" (1 год.)
та "Образотворче мистецтво" (1 год.), які органічно поєднуються в
тематичний цикл на основі загальної духовно-світоглядної
орієнтації. У двокомпонентну модель інтегруються елементи
синтетичних мистецтв (хореографія, театр, кіно).
Якщо у початковій поліхудожній освіті з домінантою
синкретичних форм творчості у процесі усвідомлення своєрідності і
водночас спорідненості художніх мов різних видів мистецтв
збагачується індивідуальний естетичний досвід, закладається
фундамент художнього мислення учнів, то у середніх класах
відбувається поглиблене пізнання специфіки мистецтв на матеріалі
широкого спектру художніх зразків різних епох, стилів, жанрів,
форм, технік. Опанування мистецтва в основній школі доцільно
здійснювати за часо-просторовими культурологічними контурами.
Виховний потенціал інтегрованого курсу "Мистецтво"
реалізується, насамперед, через художньо-тематичний зміст,
високохудожні твори українського і зарубіжного мистецтва,
використання яких у навчальному процесі сприяє вирішенню завдань
морально-естетичного, національно-патріотичного, громадянського
виховання.

Художня культура
На завершальному етапі художньої освіти в школі
культурологічний аспект опанування мистецтв стає провідним.
Базовий курс "Художня культура", що, згідно з освітнім стандартом,
вводиться у загальноосвітніх навчальних закладах, починаючи з 9-го
класу і продовжується у всіх, без винятку, профілях старшої школи
(10-11 кл.), набуває значення узагальнюючого щодо вивчення циклу
мистецтв у середній школі.
Конструювання різних моделей організації змісту курсів з
художньої культури можливе на засадах синтезу словесної, музичної,
візуальної та інших видів художньої творчості. Основою традиційної
побудови часто стає тріада "слово - звук - колір" як специфічна
форма буття різних типів культури, які послідовно проходять через
історично зумовлені "архетипи". Сучасне збагачення пізнавальних і
виховних можливостей мистецької освіти передбачає введення
обов'язкового компоненту кіномистецтва.
Структурування матеріалу можливе на історико-хронологічній
(художньо-стильовій) основі, з поділом на дві частини - українську
і зарубіжну культуру або без такого поділу; циклічно (культура
різних цивілізацій), за "принцип культурних регіонів".
Компаративний підхід ("Україна - Європа", "Україна - світ")
уможливлює посилення виховного потенціалу курсу художньої культури
завдяки впровадженню полікультурної складової й одночасного
збереження національних пріоритетів, наріжною ідеєю стає акцент не
на тому, що роз'єднує, а на тому, що об'єднує різні культури в
глобалізованому світі, це зумовлює органіку етнонаціональної
серцевини й полікультурного контексту: через ціннісний вплив
мистецтва ефективніше відбувається і національно-культурна
ідентифікація особи, і діалог культур.

Естетика
Курс "Естетика", який викладатиметься у 12-х класах
гуманітарно-естетичних профілів, можна вважати своєрідною
художньо-світоглядною кодою шкільної мистецької освіти. Мета курсу
- узагальнення знань та уявлень учнів, які вони здобули, вивчаючи
мистецтво і художню культуру в школі, залучення їх до пізнання
естетичних закономірностей дійсності та мистецтва в контексті
філософського дискурсу, зокрема через усвідомлення структурних
компонентів естетичної свідомості ("естетичне чуття", "смак",
"ідеал"), основних естетичних категорій ("прекрасне", "піднесене",
"трагічне", "комічне", "потворне" тощо). Естетичні поняття мають
тісно взаємодіяти з елементами знань із філософії, культурології,
етики, мистецтвознавства. Водночас саме цей навчальний предмет
сприятиме розумінню випускниками загальноосвітніх шкіл ролі
людських почуттів у сприйманні будь-яких предметів і явищ
навколишнього світу. "Естетика" сприятиме формуванню емоційної та
пізнавальної сфер, національного менталітету і вітального досвіду
особистості.
Провідною проблематикою курсу "Естетика" мають стати не
тільки і не стільки історико-теоретичні знання, скільки розуміння
значення естетичних аспектів життєтворчості, включення кожного з
учнів у процес естетизації середовища і гармонізації буття. Спектр
проблем "живої естетики" має охоплювати естетичні аспекти природи,
виробництва, духовного і фізичного світу людини, взаємин і
спілкування, а також побуту, спорту, дозвілля, різноманітних видів
трудової і творчої діяльності.
Отже, опанування старшокласниками естетичних знань сприятиме
підвищенню культуротворчого потенціалу шкільної освіти.

1.4. Міжгалузеві зв'язки
Необхідно підкреслити важливе методологічне положення, яке
виникає у зв'язку з розширенням дисциплінарного поля освітньої
галузі "Мистецтво - Естетична культура": ефективність
художньо-естетичної освіти та виховання залежатиме не тільки від
якості викладання кожного окремого предмета циклу, а, насамперед,
від взаємозв'язку та взаємоузгодженості між усіма предметами й
курсами, які входять до інваріантної та варіативної частин.
Обгрунтування предметно-інтегративної моделі шкільної мистецької
освіти, яка реалізується через державні освітні стандарти і
комплекс предметних навчальних програм, передбачає здійснення
гнучких зв'язків не тільки між предметами та курсами в межах
галузі, а й широких міжгалузевих зв'язків, що дає змогу наблизити
зміст художньо-естетичного виховання до реального статусу культури
в сучасному інформативному суспільстві епохи глобалізації. Процес
художньо-естетичного виховання не може обмежуватися лише вивченням
дисциплін освітньої галузі "Мистецтво - Естетична культура", він
поширюється і на інші види навчальної діяльності школярів.
Мистецтво має можливості перетину з усіма освітніми галузями:
"Мови і літератури", "Суспільствознавство", "Математика",
"Природознавство", "Технології", "Здоров'я і фізична культура".
Усі види мистецтва тісно пов'язані з літературою (пісенний
фольклор, театральні постановки та екранізації української та
зарубіжної літературної класики), історією (епічні
музично-словесні жанри, живописні та скульптурні портрети видатних
людей минулого та сучасності; пам'ятники та архітектурні споруди
минулих епох), народознавством (фольклор, декоративно-ужиткове
мистецтво). Доцільно розширювати сферу художньо-естетичного
виховання на уроках природознавства (анімалістичний та пейзажний
жанри живопису, пасторальна музика), математики (краса і гармонія
геометричних форм), фізики (акустичні закономірності звуків у
музичному мистецтві, природа кольору і світла в образотворчому
мистецтві) тощо.
Інтегративна спрямованість програми художньо-естетичного
виховання учнів у навчальній діяльності має на меті формування
цілісного художнього образу світу як невід'ємної частини загальної
картини світу. Водночас не можна абсолютизувати будь-яку модель
інтеграції знань і взагалі перебільшувати її значущість, адже
організація знань - справа не тільки систематизованих курсів і
цілеспрямованих педагогічних зусиль загалом, а й справа
особистості учня, якому вчитель допомагає "подолати хаос у собі".
Виховна сила мистецтва полягає в тому, що воно не тільки дає
можливість засвоєння унікальних надбань людства, цінностей
багатьох, а, щонайперше, сприяє створенню власного духовного
світу.

Розділ II. Художньо-естетичне виховання
учнів у позаурочній діяльності

2.1. Загальні положення
Метою художньо-естетичного виховання учнів у позаурочній
діяльності є засвоєння цінностей, формування ціннісного ставлення
до світу, здатності сприймати й примножувати художні цінності у
сфері дозвілля. Щоб формувати духовну культуру учнів, недостатньо
забезпечення умов для опанування системою знань і вмінь, включення
в художню діяльність, необхідно виховувати ціннісне ставлення до
мистецтва через власний емоційно забарвлений досвід. Змістом цього
досвіду виступає:
сукупність потреб соціокультурного характеру, спрямованих на
соціально значущі об'єкти та види діяльності;
здатність до відчуття широкої палітри емоцій, до
морально-естетичних переживань, до вияву емоцій різної
інтенсивності у відповідності з суспільною системою цінностей та
ідеалів.
Сказане передбачає істотні зміни в традиційній практиці
позаурочної виховної роботи. Її нерегламентований, неформальний
характер потребує і неформальних методів впливу, пошуку й
об'єднання в систему формуючих ситуацій, в яких активною ланкою
виступає спільна творчість педагога і школяра. Ні виховний вплив,
ні окремий педагогічний захід, а педагогічна взаємодія в
комунікативному полі мистецтва. Адже, для формування цінностей
особистості є лише один шлях - духовне спілкування людей. і сила
мистецтва виявляється в тому, що воно входить у сферу спілкування
людей, доповнюючи в ній реальне спілкування індивідуумів.
Специфіка художньо-естетичного виховання у позаурочний час
дозволяє виділити його провідні функції і розглянути їх у двох
площинах: з боку соціальних та особистісних потреб.
Найважливішою з погляду реалізації соціальних потреб є
функція естетичної соціалізації - забезпечення безперервного
розвитку учнів, залучення їх до активного процесу оволодіння
художніми цінностями.
Перетинаючись із попередньою, функції, детерміновані
потребами й інтересами особистості, мають низку специфічних
особливостей, що дозволяє їх виділити в самостійну групу.
Рекреаційна функція - забезпечення доречного, емоційного
привабливого дозвілля, спілкування учнів. Різноманітність і
насиченість видів діяльності, а отже, й ролей, виконують стосовно
школяра роль стимулятора його самодіяльності, самовираження,
самовиховання.
Компенсаторна функція - надолуження прогалин у художній
освіті, забезпечення творчого зростання й активності особистості.
Водночас вона поєднує естетичне виховання з моральним і
світоглядним розвитком особистості, з формуванням її потенційної
готовності до створення художніх цінностей.
До цієї функції дуже щільно примикає релаксаційна функція, що
робить акцент на розвагах, відповідно до можливостей
художньо-естетичної діяльності учнів.
Надзвичайно важлива в особистісному відношенні
ціннісно-орієнтаційна функція, яка допомагає шукати і знаходити
життєві орієнтири, естетичні ідеали, що мають силу наочного
прикладу і зразка вдосконалення та змін у власному розумінні
образу світу.
Регулятивна функція - переведення цінностей і норм художньої
культури в план поведінки особистості та регуляція навчальної та
дозвіллєвої сфер життєдіяльності.
Художньо-естетичне виховання учнів у позаурочний час
здійснюється за загальними принципами, які лежать в основі
педагогіки дозвілля:
особистісно-орієнтований підхід, що виходить із самоцінності
особистості, її духовності та суверенності, передбачає, що його
реалізація має грунтуватися на діалогічній основі, що визначає
суб'єкт-суб'єктну взаємодію учасників виховного процесу, їх
самоактуалізацію і самоорієнтацію;
принцип дієвості, активності і самостійності школярів
передбачає розвиток самостійності мислення, критичності щодо
потоку художньої інформації, творчості у позаурочній діяльності;
принцип соціокультурної адекватності, багатоманітності і
варіативності спрямовує на створення варіативних програм
художньо-естетичного виховання у позаурочний час для різних типів
шкіл з урахуванням локальної специфіки та можливостей;
принцип безперервності і послідовності передбачає, що процес
прилучення до мистецтва і розвитку естетичної свідомості,
естетичного ставлення до нього здійснюватиметься (з орієнтацією на
вікові особливості, рівень розвитку, потреби та інтереси учнів)
поступово, поетапно збагачуючи здатність художньо-естетичного
сприйняття явищ різних мистецтв, потребу творчого самовираження й
особистої участі в естетичному перетворенні навколишнього життя.

2.2. Створення художньо-естетичного середовища
Художньо-естетичне середовище ми розглядаємо як діяльнісну
основу та стійку сукупність наявних, культурних цінностей; воно, з
одного боку, вбирає в себе предметну сферу, певним чином
організовані предметні результати художньо-творчої діяльності, а з
другого, - форми відносин людей із реаліями культури, естетичного
оточення.
Школа в сучасних умовах повинна виконувати місію
педагогізації художньо-естетичного середовища, а саме:
вивчати та враховувати соціокультурні потреби учнівської
молоді, різні типи її ставлення до мистецтва, художні інтереси, а
також можливості інститутів сфери дозвілля;
визначати конкретні виховні програми, організовувати
діяльність школярів у сфері мистецтва;
об'єднувати зусилля педагогів, працівників концертних
організацій, театрів, кінотеатрів, музеїв, народних майстрів,
батьків для реалізації накреслених цілей;
встановлювати контакти безпосередньо з тими людьми, які
залучаються до розв'язання виховних проблем;
здійснювати самоаналіз і самооцінку власної діяльності, своїх
можливостей у досягненні поставлених цілей, пов'язаних із
задоволенням художньо-естетичних потреб та інтересів.
Якість художньо-естетичного середовища дає змогу посилити
виразність культурної комунікації за рахунок локальних мистецьких
реалій, орієнтуючи учнів це на механічне запам'ятовування
інформації, а на активне творче засвоєння мистецтва рідного краю.
У зв'язку з цим, активізація позаурочної виховної практики
пов'язується з повноцінним використанням краєзнавчого підходу,
розширенням і збагаченням виховного простору в мікросоціумі.
Пам'ятки народного мистецтва зазвичай використовуються лише з
наочно-ілюстративною метою, а не як тип художньої творчості, що
об'єднує у собі матеріальне виробництво і духовну культуру.
Ознайомлення з матеріальною спадщиною минулого дозволяє учням
глибше зрозуміти духовний, естетичний світ тих, хто жив і творив
до нас, конкретно уявити спосіб життя, думки людей, систему
цінностей попередніх епох.

2.3. Зміст художньо-естетичного виховання
Зміст художньо-естетичного виховання школярів у позаурочний
час має спрямовуватися на узгодження системи цінностей
суспільства, комплексу функцій мистецтва у формуванні духовного
світу особистості з можливостями їх сприймання кожним індивідом у
процесі інтерпретації. Організаційна регламентованість позаурочних
виховних заходів у сфері мистецтва та залежність учнів від неї
суперечить зростаючим устремлінням школярів, особливо підліткового
та юнацького віку до художньої самореалізації, вільної атмосфери
спілкування під час дозвіллєвої діяльності.
Школа має забезпечити умови вибору різноманітних видів
художньо-естетичної діяльності учнів, перетворення дозвілля у
фактор особистісного творчого розвитку за допомогою духовного
потенціалу різних видів мистецтв, використання активних форм
різного характеру, спрямованих на самовираження та самоствердження
засобами музики, образотворчого мистецтва, театру, хореографії,
кіно тощо.
Кожен вид художньої діяльності - сприймання та інтерпретація,
художньо-практична, соціокультурна діяльність - відрізняються за
характером впливу на школярів.
Організація діяльності учнів зі сприймання та інтерпретації
мистецтва передбачає:
орієнтацію на розширення предметного поля народного та
професійного мистецтва, в яке включається особистість, на
виявлення, розкриття, поглиблення її художніх інтересів і потреб,
розвиток здібностей і нахилів, ненав'язливий характер педагогічних
впливів;
домінування можливостей, що розвивають не тільки пасивне
сприйняття мистецтва, а й дослідницький пошук, творчу ініціативу,
самостійність, критичність;
гуманістичну і комунікативну спрямованість педагогічних дій,
що висувають на перший план морально-естетичні, емоційні аспекти
виховання школярів, формування навичок спілкування з творами
мистецтва.
Реалізація цього підходу включає такі завдання:
сприяти розвитку художніх інтересів та потреб учнів;
стимулювати не просто емоційні реакції дітей, а й естетичні
почуття;
розширювати уявлення дітей про види і жанри мистецтва
(музичного, театрального, образотворчого), про напрями народного
мистецтва (народна архітектура, різьблення по дереву, художня
обробка металу, кістки, шкіри, декоративний розпис тощо), витоки
оберегової символіки (вишивка, ткацтво, гончарство, писанкарство
тощо);
розвивати усвідомлене естетичне сприйняття, здатність
осмислювати художні засоби мистецтва;
розвивати вміння виражати власні художні враження,
використовуючи асоціативно-образні порівняння та давати
самостійну, естетичну оцінку творам мистецтва різних епох і
стилів;
залучати учнів до інтерпретації художніх творів, створювати
проблемно-пошукові ситуації, що вимагають розв'язання творчих
(колективних, групових, індивідуальних) завдань.
Художньо-практична діяльність пов'язана з реалізацією
цільової установки виховання - пробудження творчого начала в
кожному учневі, формування художньо-творчих здібностей.
До найважливіших факторів, що визначають здатність до
творчості, належать уява і фантазія; функції стимулятора цього
процесу виконують емоції. Перехід від репродуктивної художньої
діяльності, в якій, безумовно, присутні елементи творчості, до
самостійної творчості може здійснюватися лише за умови досить
високого розвитку захопленості мистецтвом, насолоди художніми
цінностями.
Тому необхідно перенести акценти з набуття школярами певної
суми технологічних умінь і навичок на стимулювання їхньої творчої
активності. Це веде до оновлення форм і методів виховання, до
зміни педагогічних технологій, які мають бути спрямовані на
самонавчання, художньо-творче самовираження школярів.
Завданнями організації художньо-практичної діяльності є:
стимулювання самостійного вибору школярами напрямів і форм,
які найбільш відповідають їх потребам у художньо-творчому
самовизначенні;
включення до художньої діяльності всіх учнів, з урахуванням
динаміки змін їхніх інтересів і потреб, індивідуальних здібностей
кожного;
забезпечення відповідності педагогічних умов вимогам розвитку
художньо-творчої активності учнів.
Комунікативна функція мистецтва дає змогу вписати його в
динаміку культури, програмуючи процеси соціалізації особистості.
Тому сенс соціокультурної діяльності полягає не просто в залученні
учнів до діяльності з виявлення, збирання, зберігання і поширення
художніх цінностей, а в тому, щоб викликати в них ініціативу,
творчість, екологічне ставлення до художньої спадщини, осмислення
своєї відповідальності перед майбутнім за збереження художніх
цінностей минулого і сьогодення.
Доцільно змінити виховну, соціокультурну практику з
демонстраційно-концертної спрямованості на сферу спілкування,
відновлення напівзабутих чи майже втрачених творів української
культури, зокрема народних звичаїв, обрядів, уведення їх в ужиток.
Розширення меж соціокультурної діяльності школярів передбачає
вирішення таких завдань:
формування вдумливого, відповідного ставлення школярів до
проблем виявлення, оцінки і збереження художніх цінностей, що
відбивають сукупний досвід людської діяльності;
роз'яснення сутності та гуманістичного змісту народних
традицій, синтезу із сучасністю;
об'єднання представників різних поколінь (учнів, батьків) в
організації художньо-естетичної діяльності, залучення родоводів,
родинних зв'язків та стосунків до орбіти діалогу з мистецтвом;
активізацію енергетики поведінкового самовираження школярів у
художній сфері.

2.4. Методи організації позаурочної діяльності школярів у
сфері мистецтва
Організація виховання як творчого процесу передбачає
ставлення вихователя до учня як до особистості. Тому провідним
методом художньо-естетичного виховання у позаурочний час виступає
метод творчого діалогу, коли вчитель і учень спільно шукають і
знаходять відповіді на питання, що дає можливість послідовної
самореалізації особистісних сил.
Методи художньо-естетичного виховання, умовно можна об'єднати
в три групи.
Перша група включає методи стимулювання і збагачення
сприймання та інтерпретації творів мистецтва.
Застосування методів цієї групи викликає у школярів прагнення
до опанування цінностями мистецтва, сприяє формуванню естетичної
свідомості, світосприймання, що грунтується на свідомій рефлексії.
Емоційне стимулювання художнього сприймання учнів, зміцнення
і розвиток їх здібностей передбачає введення різноманітних
прийомів, передусім інтригування, ігрових ситуацій, де акцент
робиться не на раціональні способи трансляції художньої
інформації, а на процеси її емоційного переживання. Реалізація
ігрових прийомів у виховному процесі здійснюється з урахуванням
вікових особливостей школярів.
В ігровій діяльності розвивається здатність учнів
співвідносити художні предмети та явища з навколишнім світом,
продуктивно конструювати їх за допомогою уяви, випробовувати себе
в різних ролях.
Другу групу методів виховання складають методи сприяння
творчості в художньо-практичній діяльності, які здійснюються
опосередковано за допомогою прийомів емоційного впливу. Головним
їх змістом є спрямованість на створення сприятливих, позитивних
емоційно-психічних станів учнів у процесі художньої діяльності,
створення атмосфери творчого пошуку, емоційної активності і
захопленості. До числа прийомів належать: ігрові імпровізації,
обговорення у формі бесіди чи дискусії, самохарактеристики та
взаємні характеристики, критика і самокритика, переключення уваги
школяра на різноманітні завдання тощо.
Третя група об'єднує методи, спрямовані на стимулювання і
регулювання соціокультурної діяльності.
Один із механізмів становлення особистості - ідентифікація із
значущою особистістю. Оточивши школярів "золотим фондом" людських
життів, відображених у художніх образах, педагог тим самим
допомагає їм у засвоєнні кращого досвіду людства, накреслюючи
естетичні та моральні орієнтири на їхньому шляху, мистецтво вчить
розрізняти добро і зло, красу і потворність, надає яскраві
приклади - моделі поведінки у світі.
Для виконання цих завдань педагог використовує методи
обговорення й дискусії, аналізу конкретних соціально значущих
ситуацій. За допомогою цих методів активізуються соціокультурні
зусилля школярів, стимулюється їх самоорганізація, соціальна
активність, ініціативність та свідомість у ставленні до різних
явищ культури. Школярі повинні розмірковувати, об'єктивно
оцінювати художні явища, знаходити в них позитивні або негативні
сторони, співвідносити із своїми морально-естетичними позиціями;
це вчить відчувати переходи від "позиції поза мною" до "моєї
позиції" і до "позиції, яку я змінюю відповідно до обставин".

2.5. Особливості виховання учнів засобами різних видів
мистецтва
У позаурочний час створюються сприятливі умови для реалізації
творчого потенціалу школярів у різноманітних формах: художніх
гуртках і студіях, виконавських колективах (хори; музичні,
танцювальні, фольклорні ансамблі), самодіяльних театрах,
тимчасових об'єднаннях школярів, у процесі підготовки та
відвідування концертів, театрів, музеїв, виставок, вернісажів,
зустрічей із митцями, під час переглядів телепередач, підготовки
та проведення різноманітних мистецьких заходів, шкільних свят з
використання музики, театралізації, кіно та відео, декоративного
оформлення тощо, а також у формі клубів, які спрямовані на
інтегрування різних напрямів мистецького життя, згуртування
вихованців різного віку.
Одним із провідних завдань художньо-естетичного виховання є
розвиток творчих, насамперед художньо-творчих здібностей учнів. Як
відомо, явище художніх здібностей є комплексним і включає
здібності образотворчі, рухопластичні, театральні, музичні;
водночас, розвиток одного з різновидів сприяє розкриттю решти й
комплексу загалом. Тому важливим є безпосереднє або опосередковане
залучення учасників будь-якого виду художньої діяльності до інших
видів мистецтва, принаймні, на рівні сприйняття, що забезпечує
розширення загального мистецького кругозору, сприяє поліхудожньому
розвитку особистості.
Виховний вплив мистецтва, коригування його дії на особистість
також слід враховувати й використовувати в інших напрямах виховної
роботи, наприклад, в організації різноманітних спортивних свят,
інтелектуально-пізнавальних змагань, оскільки саме мистецтво,
значення якого характеризується гармонією в людині фізичного та
духовного начал, єдністю емоційного та раціонального аспектів,
може стати допоміжним дійовим каналом впливу на духовність
особистості.

Образотворче мистецтво
Умови позаурочної діяльності значно розширюють межі пізнання
образотворчого мистецтва завдяки екскурсіям, під час яких
відбувається ознайомлення з пам'ятками архітектури,
садово-паркового мистецтва, відвідуванню майстерень живописців,
скульпторів, народних майстрів і безпосередньому спостереженню за
творчим процесом, оптимальному використанню можливостей
канікулярного періоду для подорожей, експедицій тощо.
Образотворча діяльність у позаурочний час спрямовується на
опанування різновидами декоративно-ужиткового мистецтва -
кераміки, писанкарства, витинанок, народної іграшки, розпису,
лозоплетіння, різьблення тощо. У місцях, де збережено традиції
народних промислів, учні мають переймати ці традиції старших
поколінь, пов'язані з побутом, звичаями, навколишнім середовищем
конкретної місцевості; у тій місцевості, де традиції майже
втрачені, має відбуватися активне ознайомлення школярів із
найпоширенішими видами українського народного мистецтва та його
етнолокальних різновидів. Залучення до декоративно-ужиткового
мистецтва має спиратися на зв'язок із сучасними вимогами до його
ролі в організації предметного простору - домашнього побуту,
одягу, прикрас, інтер'єру школи.
Не менш важливим є опанування основ дизайнерської творчості,
яка за своєю специфікою поєднує утилітарну та художню функції,
розповсюджується на оточуюче середовище, побут, предметний світ. В
процесі дизайнерської творчості у школярів виховується
художньо-образне сприйняття дійсності, творчий підхід до
оформлення предметного оточення, оригінальність художнього
мислення, конструкторські здібності, формується чуття пропорцій,
єдності красивого й корисного.
На заняттях живопису досягається органічне поєднання
сприйняття й власної практичної діяльності, удосконалюється вміння
втілювати в конкретному матеріалі свої життєві враження,
розвивається чуття кольору, ритму, форми, об'єму, вміння
осмислювати оточуючий світ через художній твір.
Завдяки сучасним комп'ютерним технологіям учні мають
можливість опанувати основи комп'ютерної графіки, використовувати
у власній художній творчості різні художні матеріали на основі їх
досконалого імітування комп'ютером. В організації діяльності слід
звернути увагу на органічне поєднання "віртуальної" та "реальної"
творчості.

Музичне мистецтво
Виховні можливості музичного мистецтва завжди були пов'язані
з тим важливим місцем, яке займає музика в системі мистецтв, а
музична творчість - у контексті людської діяльності загалом
завдяки унікальній здатності музики виражати, перетворювати,
моделювати людські емоції та почуття у всій їх багатобарвності та
різноманітності. Це стосується усіх стильових і жанрових напрямів
- музики академічної, фольклору, естради. Особливості змісту
художньо-естетичного виховання засобами музики у позаурочний час
на сучасному етапі визначаються високою насиченістю "інтонаційного
словника" звукового оточення школяра розважальною музикою, яка
звучить не тільки в концертних залах, але й складає постійно
впливаючий на особистість звуковий фон її життя. інтенсивно
зростає вага стихійного входження підростаючого покоління в
художньо-естетичне середовище, особливо у сфері дозвілля, яке в
музичному мистецтві все більше орієнтується на "ринок" і
"комерціалізацію". Академічне мистецтво з втіленими у музичних
шедеврах глибокими ідеями, соціально-значущим змістом має високий
виховний потенціал, але звужену сферу застосування. Поряд із цим у
популярній музиці також створюються зразки високого художнього
рівня, які здатні привернути увагу дітей і молоді.
Завдання нейтралізації стихійних впливів музичної інформації
можливо вирішити, передусім, на підгрунті активнішого залучення до
класичного й народного музичного мистецтва.
У молодшому шкільному віці та, певною мірою, для молодших
підлітків важливим є своєчасне залучення вихованців до кращих
зразків популярної музики, при якому не протиставляється, а
підкреслюється спорідненість "легких" і "серйозних" жанрів,
завдяки чому відбувається розширення музичного кругозору,
поступово формуються ті музичні потреби, які складатимуть у
наступні вікові періоди основу для формування оціночної позиції,
вміння орієнтуватися у звуковому потоці.
Музичне виховання в підлітковому та юнацькому віці, коли
спостерігається пік занурення учнів у розважальну музику,
спрямовується на формування оцінково-вибіркового ставлення.
Ефективним є шлях коригування вибору музики для ознайомлення, для
дискусій, для дозвілля, коректного введення творів високого
художнього рівня водночас із популярними жанрами, використання на
різних етапах спілкування з мистецтвом ігрових форм діяльності,
популярних у молодіжному середовищі: "прес-клубів", "брейнрингів",
"бліц-турнірів" тощо.
До традиційних виконавських форм залучення школярів до
музичного мистецтва належать - хор, ансамбль, гурток любителів
музики. Участь школярів у музично-виконавській творчості сприяє
розвиткові музичних здібностей, активізує мистецьке спілкування й
самовираження. Робота виконавського колективу завжди повинна мати
результатом концертні виступи, які розвивають інтерес до музичної
творчості як у виконавців, так і слухачів, виховують такі
особистісні риси, як організованість, відповідальність, охайність,
культуру поведінки на сцені і в побуті, вміння усвідомлювати
власні емоції й контролювати їх вияв.
Дійовою формою залучення школярів до музичного мистецтва у
позаурочній діяльності є дитяча філармонія, участь у якій можуть
брати школярі, які навчаються в музичних школах, студіях, батьки,
вчителі, які володіють грою на інструментах, співом, професійні
музиканти.

Театральне мистецтво
Актуальність театрального мистецтва в системі засобів
художньо-естетичного виховання зростає в зв'язку із загостренням
проблем виховання цілісної особистості, оскільки театр є
вираженням комплексного художнього погляду на оточуючий світ.
Театр виконує інтегруючу функцію для решти напрямів
художньо-естетичного виховання, а також для пізнання історії,
літератури тощо.
Включення школярів у театральну діяльність є неоцінимим з
огляду на громадянське становлення особистості, ефективним шляхом
морально-етичного виховання: театральна творчість сприяє
формуванню спостережливості та уважного ставлення до оточуючого
світу, людей, здатності до співчуття і співпереживання, готовності
до співдії.
Відповідно до жанрово-видової диференціації театрального
мистецтва, школа звертається до його різновидів - драматичного,
музичного, лялькового театрів. На всіх вікових етапах основними
складовими виховного процесу засобами театру є:
розв'язання загальновиховних завдань, пов'язаних із
формуванням емоційної культури, емпатії, пізнання й усвідомлення
реальних життєвих явищ, збагачення естетичного досвіду;
поліхудожній розвиток особистості, який відбувається завдяки
залученню до різних видів мистецтва - компонентів театрального
синтезу;
розвиток сенсорної сфери, здібностей, специфічних для кожного
виду театрально-сценічної творчості (техніки мовлення, дикції,
пластики тіла, голосу тощо).
Провідною формою театральної діяльності є самодіяльний
театральний колектив. Незалежно від виду театрально-сценічної
творчості (драматичний гурток, "дитяча опера", театр "пластичної
драми", хореографічний, ляльковий тощо), зміст діяльності
визначається необхідністю опанування його учасниками таких
компонентів, як творча гра, театральна імпровізація, акторська
майстерність, сценічний рух, танець, сценічне мовлення, ритміка,
музика, основи гриму, технічне конструювання.
Специфіка кожного виду театрально-сценічної творчості
зумовлює особливості його використання у виховному процесі, а
саме:
драматична творчість вимагає володіння інтонаційно-смисловою
виразністю мовлення, її виразністю міміки, жестикуляції,
пластичною виразністю тіла;
у постановці "дитячої опери" важливим є удосконалення
вокальної майстерності виконавців, їхній музичний розвиток;
у балеті підвищуються вимоги до фізичного апарату танцівника
поряд із розвитком його музичних здібностей, акторської
майстерності;
у ляльковому театрі розвивається особливе відчуття сценічного
простору, координація рухів, гнучкість, ритмічність тощо.
Значну користь приносить сценічне втілення програмних творів,
які вивчаються і на уроках літератури, музики, художньої культури,
влаштування святкових вечорів у формі театралізованих вистав у
школі та поза нею.
Хореографія, яка в театральному мистецтві складає основу
балетної вистави, в позаурочній практиці розглядається як
самостійний вид мистецької діяльності. Хореографічна діяльність
сприяє формуванню просторових уявлень, розвитку музичних і
образотворчих здібностей (через створення костюмів, гриму,
атрибутів танцю), загальному фізичному розвиткові вихованців,
виточуючи красу рухів, пластичність тіла, правильність постави,
гармонійність жестів, культури поведінки загалом.
У хореографії запрограмована багата структура соціальної
діяльності. Танець, що є видом мистецтва, у практиці позаурочної
діяльності доцільно розглядати і як специфічний засіб спілкування,
і як засіб формування загальної та естетичної культури, і як
спосіб згуртування вихованців у спільноту на грунті інтересу до
танцювального мистецтва.
Однією з розповсюджених форм проведення дозвілля, особливо
серед підлітків та старшокласників, є дискотека, використання
можливостей якої може стати засобом нейтралізації негативних
впливів на особистість. Враховуючи місце, яке займає розважальна
музика у запитах сучасних школярів, а також їхні потреби в
реалізації рухової активності та спілкуванні, основним завданням
дискотеки слід визначити виховання культури дозвілля, яка крім
вибіркового ставлення до мистецтва, сформованих музичних смаків,
широкого мистецького кругозору вбирає в себе і пластичну культуру
рухів, культуру поведінки, культуру спілкування тощо. Тому
організатори дискотеки при розробці її сценаріїв мають звертати
увагу на зміст музичної, рухової, пластичної складових.

Кіномистецтво
Актуальність сучасного кінематографа пов'язана з його
особливим статусом у системі естетичного виховання. Стрімкий
розвиток відео і телебачення (сьогодні вони виконують функцію
основних кіноносіїв) дещо "потіснив" інші класичні види мистецтва
в плані "глядацької потреби". Активне використання засобів
кіномистецтва сьогодні є об'єктивною вимогою і пов'язане з тією
роллю, яку відіграють аудіовізуальні засоби у дозвіллі молоді.
Кіноекран впливає на розширення меж пізнання світу, історії
людських стосунків, на виховання моральних орієнтирів, створення
цілісної картини світу.
Під впливом кіномистецтва в особистості розвивається
зорово-слухове сприйняття, здатність динамічного сприймання
зображеної на екрані художньої інформації, тоді як "монтажні"
особливості кіно сприяють розвиткові асоціативного мислення.
Наочність подій, які розгортаються перед школярем-глядачем у
часі й просторі і є максимально наближеними до "справжнього
життя", можливість спостерігати вчинки героїв, ідентифікуючи себе
з ними, - все це активно формує емоційну сферу особистості, її
ціннісно-вибіркове ставлення до життя.
Місце, яке посідає кіно (відео, телебачення) у сфері дозвілля
сучасного школяра, вимагає посилення педагогічного керування й
спрямування виховного процесу.
Жанровий діапазон фільмів, до яких мають залучатися школярі,
досить великий. Відбір матеріалу для переглядів повинен
здійснюватися на засадах його високих художніх якостей,
спрямування інтересу школярів на пізнання творів національного та
зарубіжного мистецтва, ознайомлення з новими фільмами, що вийшли
на екран, а також з обов'язковим урахуванням індивідуальних
запитів школярів.
Залучення кінематографа до виховного процесу вимагає
врахування такого специфічного моменту як гіпертрофія "хвилі жахів
і насильства" на сучасному екрані, що стимулює розвиток
жорстокості та агресивних нахилів. Особливо показовою у зв'язку з
цим є ситуація в підлітково-молодіжному середовищі.
Зрозуміло, що зміна соціокультурної ситуації зумовила
відповідні трансформації на психологічному рівні, і школярам
початку XXI ст. важко зрозуміти проблеми, якими переймалися їхні
однолітки у попередні десятиріччя. Водночас далеко не всі
кінокартини минулого мають бути викреслені із сучасної
фільмографії.
Виховання молодших школярів має грунтуватися на казковому
матеріалі. Метафоричність казкової кінематографічної оповіді
(емоційна сфера) стимулюватиме роботу дитячої фантазії, яку
сьогодні ставить під загрозу гіпертрофія
раціонально-технологічного начала. Завдання кіноосвіти полягає в
тому, щоб, апелюючи до казкових образів, у доступній і зрозумілій
формі ознайомити дітей із смисложиттєвими категоріями "добро" -
"зло" і показати специфічні особливості вітчизняної та зарубіжної
моделей їхньої інтерпретації. Така орієнтація сприятиме емоційному
збагаченню учнів і надасть можливість спрямувати їх на здійснення
порівняльного аналізу образів позитивних героїв.
Виховання підлітків ускладнюється через розширення жанрового
спектра. Відповідно до вікових особливостей слід активно залучати
пригодницькі кінострічки та кінофантастику, які містять у собі
значні можливості стосовно виховної роботи за умов її правильної
організації. У процесі виховання до розширеної межі розуміння
життєвої проблематики й до опанованої на першому рівні антиномії
"добро" - "зло" додаються "об'єктивні" та "суб'єктивні" категорії
моральної свідомості: "щастя", "обов'язок", "відповідальність",
"справедливість" тощо.
Використання в процесі кіновиховання підлітків та юнацтва
такого найуразливішого й найдискусійнішого кіножанру, як фільм
жахів і його модифікації - фільм-катастрофа або трилер,
зумовлюється зростанням інтересу молоді до нього, що неможливо
ігнорувати. Але використання даного жанру має спиратися на
створення проблемних ситуацій його сприймання, організацію
дискусій із розглядом особливостей виражальних засобів.
Виховання засобами мистецтва кіно у позаурочній діяльності
може здійснюватись через організацію переглядів фільмів, зустрічей
із діячами кіно, обговорення теле- та радіопередач про діячів
кіномистецтва, створення дискусійних клубів, рецензування та обмін
інформацією в шкільній пресі, заснування пунктів "прокату"
відеокасет у навчальних закладах, ознайомлення з історією
українського та зарубіжного кінематографу, творчістю видатних
митців, засвоєння основних кінематографічних понять, усвідомлення
художніх прийомів, структурних елементів кіно, жанрів, його місця
у системі мистецтв і особливостей створення художнього образу;
знайомство з роллю і специфікою роботи режисера, сценариста,
оператора, художника, композитора тощо, роботу секції кінознавців,
яка ознайомить школярів не тільки із здобутками світової
кінокласики, але й кінопошуками їхніх однолітків.
Ефективною формою виховання може стати студія кіноаматорів,
де учасники на практиці осягають особливості виражальних засобів
кіно, мови кіномистецтва, його законів, створюючи сценарії
фільмів, опановуючи закони операторського мистецтва. Діяльність
учнів може спрямовуватися на створення фільмів про шкільне життя
(історія навчального закладу, видатні люди, події року та інше).
Бажано, щоб такі творчі роботи переглядалися всіма школярами,
вчителями, батьками.

Розділ III. Художньо-естетичне виховання
учнів у системі позашкільної освіти

Відповідно до вимог Закону України "Про позашкільну освіту"
( 1841-14 ) система художньо-естетичного виховання у позашкільних
закладах розглядається як елемент безперервної художньо-естетичної
освіти - процес гармонійного розвитку особистості, духовного
збагачення, розкриття її творчого потенціалу, зростання сутнісних
сил і здібностей. Вона тісно пов'язана зі шкільною освітою і
передбачає створення простору багатоманітних видів
художньо-естетичної діяльності, що забезпечують становлення
індивідуальності учня як суб'єкта власного розвитку. Щоб стати
активним фактором розвитку особистості, позашкільна
художньо-естетична освіта має стати частиною освітнього процесу, в
якому відбувається соціалізація індивіда, його входження в
культуру.
Художньо-естетичний напрям позашкільної освіти включає такі
установи (державні, громадські, приватні):
профільні заклади (художні та музичні школи, школи мистецтв);
комплексні заклади (центри, палаци та будинки творчості
школярів, у яких функціонують мистецькі гуртки, студії, майстерні,
театри, музеї тощо);
мистецькі утворення (товариства та об'єднання, клуби, окремі
творчі колективи).
У нових умовах установи позашкільної освіти повинні
розглядатися не тільки і не стільки як заклади, що адаптують учнів
до ринкових відносин (оволодіння сучасними мистецькими
технологіями), але, передусім, як центри духовного збагачення
учнів у сфері художньої культури, що сприяють формуванню
особистості в її національній визначеності, у своєрідності
морально-естетичної свідомості та світовідчуття.
Діяльність позашкільних навчальних закладів
художньо-естетичного напряму має бути єдиною у площині
забезпечення духовно-творчої орієнтації, надання можливостей
кожному учневі розкрити свої здібності, обдарування, своє
громадське призначення. Проте вона не повинна бути одноманітною,
адже наявність різних типів позашкільних навчальних закладів дає
змогу кожному педагогічному колективу мати своє оригінальне творче
кредо, а кожному керівнику - свій власний педагогічний почерк.
Функції позашкільного художньо-естетичного виховання
передбачають власне сходження особистості до цінностей світової
культури. Відповідно до цього, і самі функції мають стати
індивідуалізованими, динамічними, здатними стрімко змінювати
ставлення індивіда до світу. Для реалізації соціокультурних потреб
найважливішою є функція соціалізації, що забезпечує безперервний
художньо-естетичний розвиток учнів, залучення їх до активного
процесу оволодіння гуманістичними цінностями культури в усьому
багатстві їх проявів, активного відновлення індивідом
соціокультурного досвіду у його власній життєвій практиці засобами
культури, культуротворчості. Культуротворче начало - це не лише
здатність до засвоєння матеріальних і духовних цінностей або до їх
створення учнями, але, передусім, здатність перебувати у пошуку
нових культурологічних вимірів власного та соціокультурного життя.
До функцій, що детерміновані потребами й інтересами
особистості, належать: рекреаційна, орієнтаційна, регулятивна,
комунікативна, компенсаторна, релаксаційна. Особливо важливо
встановити відповідні пропорції між різноманітними, вільно
обраними можливостями в пізнавальній, творчо-практичній,
соціокультурній діяльності і розвагами учнів. Між тим, як свідчить
практика, останнім часом розважальні форми починають витісняти всі
інші, що звужує естетико-виховні можливості позашкільних
навчальних закладів. При гіперболізації репродуктивно-розважальних
форм слід поступово переводити їх у художньо-творчі види
діяльності за рахунок підвищення активності, ініціативи,
зацікавленості школярів.
Метою художньо-естетичного виховання учнів у позашкільних
закладах є забезпечення умов і створення відповідного середовища
шляхом розширення предметного поля культури для естетичного
розвитку і художньо-творчої самореалізації особистості з
домінантою індивідуальних інтересів і вільного самовизначення.
Основні завдання художньо-естетичного виховання у
позашкільних навчальних закладах:
опанування та інтеріоризація національних культурних
традицій, що має перетворитися на духовне джерело сучасного та
майбутнього розвитку особистості, її адаптація до життя у
суспільстві;
забезпечення необхідних умов для особистісного розвитку
школярів на основі актуалізації гуманістичних традицій світової
культури, врахування художніх інтересів і потреб, виховання
естетичної свідомості - ідеалів, смаків, суджень, оцінок;
розвиток творчого потенціалу та самостійного мислення учнів,
розширення свободи вибору форм художньої самореалізації, які
відповідають здібностям і професіональним орієнтаціям особистості;
організація змістовного дозвілля, формування комунікативної
культури як механізму людської взаємодії.
Основні завдання вирішуються на кількох рівнях, а саме:
рівень розважальності обмежується організацією та естетизацію
вільного часу учнів, їхнього спілкування за допомогою мистецтва
(варіанти наповнення змісту дозвілля різноманітні - мистецькі
ігри, музичні та театралізовані розваги, дискотеки, кіношоу, інші
нестандартні форми спілкування, які виконують функції відпочинку);
рівень елементарної художньо-естетичної грамотності, що
передбачає засвоєння найпростіших способів художньо-естетичної
діяльності у певному виді мистецтва (музичного, хореографічного,
візуального, театрального) та зумовлює необхідність пріоритетного
виховання емоційно-естетичної культури, допитливості, пізнавальних
інтересів, навичок спілкування;
рівень функціональної художньо-естетичної грамотності, який
спрямований на розвиток у школярів здатності допрофесійного
вирішення художніх завдань у різноманітних сферах мистецької
діяльності, націлює на диференційований підхід до кожного учня та
допомогу в особистісному художньо-творчому самовизначенні;
рівень художньої компетентності, що включає
загальнокультурний і професійний компоненти: загальнокультурний
передбачає розвиток здібностей, здатності критично оцінювати
власні здобутки та можливості у галузі художньої культури, а
професійний - досягнення компетентності в певному виді мистецтва
та розвиток художньої творчої обдарованості учня, який стає
суб'єктом діяльності.
Отже, педагог має спрямовувати навчально-виховний процес не
стільки на розвиток вузько професійних навичок у галузі мистецтва,
скільки на формування всебічної художньо-творчої активності та
емоційно-естетичного досвіду учнів на основі інтересу до певного
виду мистецтва, а оцінювати результати виховання "за кроками"
особистісного розвитку, а не суто художніми критеріями виконаної
діяльності.

Національні пріоритети виховання
Оскільки самосвідомість особистості виражається, зокрема, в
її самоідентифікації, в тому числі - національній, то важливою
складовою людської духовності виступає національна самосвідомість,
яка включає культурно-історичну пам'ять як образ минулого,
сучасного і майбутнього. Сучасні процеси глобалізації та зумовлене
ними розмивання національних меж не повинні призвести до
нівелювання культурних відмінностей. Навпаки, лише усвідомлення
своєї національної культурної унікальності може стати
найважливішою передумовою асиміляції універсальних цінностей та
інтегрування у світову культуру. Кожний народ має свій
"індивідуальний код цінностей", і якщо діти недостатньо
оволодівають духовними цінностями свого народу, а засвоюють
переважно загальнолюдські, то це призводить до кризових процесів у
розвитку особистості. Звернення до духовних засад національної
культури формує національно-культурні координати не лише
естетичного, а й морального простору.
Якщо з минулого в сучасне переносять культурно-історичний
досвід у буквальному вигляді, здійснюється спроба припасувати його
до нових умов, то така спроба, як правило, є невдалою. Головне
полягає в тому, щоб виявити, чим наповнене минуле, якою мірою воно
відбиває духовний стан суспільства. Пам'ятки гуманістичної
культури, естетичний досвід, система народних традицій, знань,
умінь - це наш невичерпний потенціал у справі виховання
підростаючих поколінь. Національна культура втілює глибоку
духовність, національну психологію, світогляд, світовідчуття. Тому
через усі її засоби (народну та професійну творчість, мистецькі
зразки, національні традиції, звичаї, обряди) проходить ідея
гармонії людини з навколишнім світом, любові до Батьківщини.
Освітньо-виховна практика позашкільних навчальних закладів
протягом тривалого часу була позбавлена можливості спиратися на
прогресивні національні традиції та народно-культурну спадщину.
Однак протягом останнього десятиріччя, коли значно підвищився
інтерес до етнокультурних цінностей, ці протиріччя поступово
згладжувалися, вплив народної культури на позашкільні навчальні
заклади ставав дедалі гнучкішим, наповнився новим змістом. Саме у
цей час набули масового поширення малі академії народних мистецтв,
гуртки та клуби, що сприяють оволодінню навичками
декоративно-ужиткової творчості - вишивки, плетіння, гончарства,
різьбярства, писанкарства тощо. Активізувалася діяльність, яка
прилучає школярів до дослідницької роботи - участі у пошукових
загонах, фольклорних експедиціях, створенні краєзнавчих,
етнографічних музеїв, розширилась мережа гуртків музичної,
театрально-хореографічної творчості.
Національну культуру часто розуміють вузько, однобічно,
обмежуючи її фольклорними зразками - піснями, танцями тощо, але
культура народу - це весь устрій його життя, певна система
цінностей, світоглядних орієнтирів, взаємовідносин. Ці духовні
засади потрібно опановувати в сучасній позашкільній практиці. У
роботі позашкільних навчальних закладів доцільно відмовлятися від
надмірного і часто удаваного пафосу, щоб учні дістали можливість
відкрити нові форми культурного діалогу. Сьогодні в учнів потрібно
формувати цілісну художню картину світу, відчуття причетності до
національної культури через пряму співучасть у мистецькому житті.
Одним із найважливіших аспектів позашкільного
художньо-естетичного виховання особистості є пробудження,
формування сталого інтересу до гуманістичних цінностей культури
різних народів світу, що необхідно з огляду на сучасне існування
дітей і молоді в полікультурному просторі. Таким чином, у
вихованні реалізується ідея єдності національного та
загальнолюдського в культурній спадщині.

Застосування інноваційних виховних технологій та використання
соціокультурного середовища
Особливістю культуротворчої діяльності учнів у позашкільних
навчальних закладах є те, що вона спрямована на співтворчість
педагогів та учнів з метою естетизації навколишньої дійсності та
пошуку нових моделей індивідуального розвитку. Відповідно можна
визначити основні напрями позашкільної освіти в цій сфері:
розвиток культури творчого мислення;
розвиток культури спілкування і соціокультурних відносин;
розвиток культури перетворення середовища;
розвиток культури самоорганізації життя.
Технології організаційно-педагогічної діяльності можуть бути
представлені як послідовність процедур: аналіз стану локальної
позашкільної навчально-виховної діяльності - виявлення і
прогнозування освітніх запитів створення проекту оновлення
діяльності конкретного позашкільного навчального закладу -
визначення цілей, цінностей, норм, принципів, завдань, напрямів,
освітніх програм діяльності, адекватних потребам учнів та
позашкільного навчального закладу загалом, а також
культурно-виховним можливостям конкретного середовища, - створення
організаційно-діяльної структури, що забезпечує розв'язання цих
завдань, - відбір засобів, методів, шляхів
організаційно-педагогічної діяльності - розробка і реалізація
системи організаційних заходів - оцінка діяльності.
Серед низки педагогічних засобів у позашкільну систему освіти
доцільно запроваджувати такі інноваційні технології, як:
технологія розв'язання творчих завдань, технологія організації
колективних творчих справ, технологія проектної діяльності,
технологія дослідження, сугестивна технологія, технологія
саморозвитку.
Завдяки розширенню діапазону форм і методів діяльності учням
надається можливість не лише для репродуктивної, але й для
самостійної продуктивної творчості, спрямованої на самовираження.
Для цього необхідно створити відповідний мікроклімат,
застосовувати різні форми проблемних емоційно-образних ситуацій на
основі спілкування, організації самостійного пошуку школярами
справ, які найбільшою мірою відповідають їх художнім потребам;
врахування динаміки змін їхніх інтересів і запитів, індивідуальних
здібностей кожного. Плануючи навчальні заняття, педагог має
вибрати найдоцільніші, а саме: заняття-гра, заняття-змагання,
заняття-міркування, заняття-свято, заняття-зустріч,
заняття-вернісаж, заняття-екскурсія, заняття-презентація тощо.
Доцільно змінити художньо-виховну практику з демонстраційної,
концертно-показної спрямованості на стратегії культуротворчості.
Культурна спадщина у цьому відношенні і виконує роль середовища, в
якому через прилучення до вічних цінностей культури формується
людина. Зберігаючи спадщину, ми тим самим зберігаємо культурну
пам'ять і саме середовище, в якому тільки і може зникнути ситуація
спілкування, діалогу сучасної культури та культури минулого.
Педагогіка співробітництва передбачає, що у неформальному
спілкуванні учнів та педагогів позашкільних навчальних закладів
має домінувати діалог, що грунтується на вірі в позитивний
потенціал кожного учня. Він пов'язаний із перетворенням керівної
позиції педагога та підлеглої позиції учня та зміною функцій
учасників: педагог не інформує, а актуалізує, стимулює прагнення
школяра до пізнання, творчого розвитку, створює умови для
саморуху, діалогічність взаємин спрямована на розвиток культури
спілкування від найпростіших систем: "учень - учень", "учень -
учитель", "учень - колектив", з поступовим переходом до більш
складних систем - "людина - мистецтво", "людина - культура". Різні
форми спілкування (бесіда, колективний пошук, діалог, полілог)
сприяють ефективному розвитку мовленнєвої діяльності, зокрема
різними художніми мовами - мистецтвом слова, звукоінтонації,
рухопластики тощо.
Діалог як провідна форма спілкування містить у собі величезне
комунікативне багатство: бесіду і суперечку, конкуренцію і
співробітництво, ствердження і заперечення, що особливо важливо у
процесі опанування неоднозначних феноменів сучасного мистецтва.
Атмосфера неформального спілкування, психологічного комфорту,
вільного виявлення себе - найсприятливіша для розвитку творчих
здібностей кожного.
Принцип діалогічності є вихідною базою принципу емоційної
насиченості, адже навички спілкування (з людьми та творами
мистецтва) створюють основу для виникнення середовища, збагаченого
ціннісними взаєминами. Емоції і почуття належать до найважливіших
факторів, що визначають здатність до творчості, тому що саме вони
виконують функцію стимулятора художньо-творчого процесу. Висока
емоційна насиченість мистецьких занять - ігор, змагань, конкурсів
- дає змогу учням відчути себе художником, актором, музикантом,
співаком, що надає їм естетичної насолоди. Шлях активізації
творчої діяльності школярів неможливий без урахування механізмів
підсвідомості: інтуїції, уяви, фантазії, асоціативних зв'язків,
емпатії та ідентифікації.
У сучасних умовах розвитку інформативного простору зростає
роль новітніх інформаційних технологій, зокрема комп'ютерного
дизайну та анімації, електронної музики (гра на синтезаторах),
медіакультури (преса, звукозапис, радіо, кіно, телебачення, відео,
Інтернет). Тому педагогам необхідно розширювати спектр технічних
можливостей закладів позашкільної освіти та виховання з
урахуванням сучасних тенденцій.
Комплексна програма художньо-естетичного виховання учнів у
навчальній, позаурочній та позашкільній діяльності є орієнтовною,
вона націлює освітян на створення на цій основі регіональних,
локальних та авторських програм і проектів, які враховуватимуть
етнокультурні особливості, реальні можливості педагогічних
колективів, учнівсько-батьківські запити.

Автори розробки - співробітники Інституту проблем виховання
АПН України Масол Л.М. (наук. керівник), Ганнусенко Н.І.,
Комаровська О.А., Ничкало С.А., Оніщенко О.І., Рагозіна В.В.