Закон України «Про охорону праці»

Коротко про закон

Законом України про охорону праці визначено основні правила, за якими в Україні організовується безпечна праця на підприємствах, в установах, організаціях та у роботодавців-фізичних осіб. Закон закріплює право працівника на належні, безпечні і здорові умови праці, а також встановлює обов'язки роботодавця щодо запобігання виробничим травмам, професійним захворюванням і аваріям.

Акт є базовим для всієї системи охорони праці: від інструктажів, навчання і забезпечення засобами індивідуального захисту до державного нагляду, розслідування нещасних випадків та відповідальності за порушення. Закон чинний і застосовується разом із Кодексом законів про працю України, спеціальними правилами безпеки, санітарними нормами та підзаконними актами у сфері охорони праці.

Що регулює закон

Закон регулює відносини між роботодавцем і працівником у частині створення безпечних умов праці. Йдеться не лише про наявність інструкцій або журналів інструктажу, а про повну систему управління охороною праці: оцінку ризиків, організацію робочих місць, технічний стан обладнання, навчання персоналу, медичні огляди, забезпечення спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами захисту.

Окреме місце займають права працівників. Закон передбачає можливість відмови від роботи у разі небезпечної виробничої ситуації, право на інформацію про умови праці, пільги і компенсації за роботу у шкідливих чи небезпечних умовах, участь представників працівників у питаннях безпеки. Для роботодавця закон встановлює обов'язок створити службу охорони праці або призначити відповідальних осіб, фінансувати заходи безпеки та не допускати до роботи працівників без необхідного навчання, інструктажу чи медичного допуску.

Закон також визначає засади державної політики у сфері охорони праці, повноваження органів нагляду, участь профспілок і представників трудових колективів, порядок економічного стимулювання безпечних умов праці та відповідальність за порушення вимог безпеки.

Для кого закон є важливим

Насамперед закон стосується роботодавців: підприємств усіх форм власності, бюджетних установ, комунальних підприємств, приватних компаній, фермерських господарств і фізичних осіб, які використовують найману працю. Вони повинні організовувати охорону праці незалежно від розміру бізнесу чи виду діяльності, якщо є працівники та виробничі ризики.

Для працівників закон пояснює, які гарантії вони мають під час роботи: безпечне робоче місце, навчання правилам безпеки, засоби захисту, медичні огляди у передбачених випадках, розслідування нещасних випадків і соціальний захист у разі ушкодження здоров'я на виробництві. Важливим він є також для інженерів з охорони праці, керівників структурних підрозділів, кадрових служб, профспілок, уповноважених трудових колективів і посадових осіб, які відповідають за допуск працівників до робіт підвищеної небезпеки.

Практичне застосування

На практиці закон застосовується під час прийняття працівника на роботу, коли роботодавець проводить вступний і первинний інструктаж, визначає необхідність медичного огляду, ознайомлює з умовами праці та правилами безпеки. Для робіт підвищеної небезпеки потрібні спеціальне навчання, перевірка знань і дотримання правил експлуатації обладнання, машин, механізмів або технологічних процесів.

Закон спрацьовує і в повсякденній роботі підприємства: під час розроблення інструкцій з охорони праці, атестації робочих місць за умовами праці, видачі спецодягу, організації пожежної та техногенної безпеки у межах виробничого процесу, перевірки справності обладнання, реагування на аварійні ситуації. Якщо стається нещасний випадок або професійне захворювання, норми закону є підставою для розслідування обставин, встановлення причин, оформлення матеріалів і визначення подальших гарантій для потерпілого.

Також закон використовують під час перевірок органами державного нагляду за додержанням законодавства про працю та охорону праці. Посадові особи оцінюють, чи створена система охорони праці, чи проведено навчання, чи виконуються приписи, чи усуваються небезпечні фактори на робочих місцях.

Які питання виникають найчастіше

Під час застосування закону найчастіше виникають питання не про загальне право на безпечну працю, а про конкретні обов'язки роботодавця і межі відповідальності працівника. Типові питання стосуються документального оформлення, допуску до роботи та дій у разі небезпеки.

• хто на підприємстві повинен відповідати за охорону праці;
• коли потрібно створювати службу охорони праці або призначати відповідальну особу;
• які інструктажі та навчання обов'язкові перед допуском до роботи;
• чи може працівник відмовитися виконувати роботу через небезпечні умови;
• у яких випадках роботодавець забезпечує спецодяг, спецвзуття та інші засоби захисту;
• як розслідується нещасний випадок на виробництві;
• яка відповідальність настає за порушення вимог охорони праці.

На що звернути увагу

Закон про охорону праці є рамковим актом, тому багато практичних процедур деталізуються підзаконними нормативно-правовими актами: порядками навчання і перевірки знань, правилами для робіт підвищеної небезпеки, нормами видачі засобів індивідуального захисту, санітарними правилами, будівельними та галузевими вимогами. Для правильного застосування закону потрібно враховувати не лише його текст, а й спеціальні правила для конкретної сфери діяльності.

Окремо слід звіряти актуальну редакцію, оскільки норми про державний нагляд, відповідальність, соціальне страхування та повноваження органів влади змінювалися разом із реформами трудового і страхового законодавства. Закон також пов'язаний із Кодексом законів про працю України, законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, правилами розслідування нещасних випадків, адміністративною та кримінальною відповідальністю за порушення вимог безпеки.

Висновок

Закон України «Про охорону праці» формує основу правового режиму безпечної праці в Україні. Він визначає, що саме має зробити роботодавець для запобігання ризикам, які гарантії має працівник і як держава контролює додержання вимог безпеки. Для практичного використання закон слід читати разом із галузевими правилами та актуальною редакцією підзаконних актів.