Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»

Коротко про закон

Закон україни про запобігання та протидію легалізації встановлює систему фінансового моніторингу в Україні: від ідентифікації клієнтів банками та іншими установами до повідомлення Держфінмоніторингу про підозрілі фінансові операції. Йдеться не лише про протидію відмиванню доходів, а й про запобігання фінансуванню тероризму та розповсюдження зброї масового знищення.

Закон № 361-IX чинний з 28 квітня 2020 року та є базовим актом для сфери AML/CFT в Україні. Він запроваджує ризик-орієнтований підхід, правила належної перевірки клієнтів, вимоги до встановлення кінцевих бенефіціарних власників, контролю політично значущих осіб і внутрішніх процедур суб'єктів фінансового моніторингу.

Що регулює закон

Закон визначає, як держава, фінансові установи та окремі нефінансові професії мають виявляти операції, пов'язані з легалізацією злочинних доходів. Центральним елементом є фінансовий моніторинг: первинний його здійснюють банки, страховики, платіжні установи, професійні учасники ринків капіталу, аудитори, бухгалтери, нотаріуси, адвокати у визначених випадках, суб'єкти господарювання, що проводять операції з дорогоцінними металами, нерухомістю та іншими активами.

Закон регулює ідентифікацію та верифікацію клієнта, встановлення мети ділових відносин, перевірку джерел коштів у ризикових випадках, порядок виявлення підозрілих операцій і передачі інформації до спеціально уповноваженого органу. Окрему увагу приділено кінцевим бенефіціарним власникам юридичних осіб, трастоподібним утворенням, публічним діячам, членам їхніх сімей і пов'язаним особам.

Також закон встановлює повноваження суб'єктів державного фінансового моніторингу: Національного банку України, Міністерства фінансів, НКЦПФР, Міністерства юстиції та інших органів у межах їхньої компетенції. Вони контролюють, як піднаглядні установи виконують вимоги, і застосовують заходи впливу за порушення.

Для кого закон є важливим

Найбільше практичне значення закон має для банків, небанківських фінансових установ, платіжних сервісів, страховиків, кредитних спілок, ломбардів, професійних учасників фондового ринку та операторів поштового зв'язку, які надають фінансові послуги. Для них правила фінмоніторингу є щоденною частиною обслуговування клієнтів, відкриття рахунків, проведення платежів і супроводження фінансових операцій.

Закон також стосується бізнесу та громадян, коли вони відкривають рахунок, створюють компанію, проводять значні платежі, купують нерухомість, пояснюють походження коштів або подають інформацію про бенефіціарів. Для юридичних осіб важливо правильно визначати структуру власності, підтримувати актуальні дані про кінцевих власників і реагувати на запити банку чи іншої установи.

Окрема група адресатів — нотаріуси, адвокати, аудитори, бухгалтери, податкові консультанти, рієлтори та інші професійні посередники, які можуть брати участь у підготовці або супроводі фінансових і майнових операцій клієнта.

Практичне застосування

На практиці закон застосовується під час відкриття банківського рахунку, встановлення ділових відносин із клієнтом, проведення великих або нетипових платежів, купівлі-продажу нерухомості, інвестування, операцій із корпоративними правами, переказів коштів за кордон або отримання коштів із юрисдикцій із підвищеним ризиком. У таких ситуаціях установа не обмежується формальним збором документів, а оцінює ризик клієнта, характер операції, економічну мету платежу та відповідність операції відомій інформації про клієнта.

Якщо операція має ознаки підозрілої, суб'єкт первинного фінансового моніторингу повідомляє Держфінмоніторинг. Закон не вимагає, щоб установа доводила злочинне походження коштів; достатньо наявності обґрунтованої підозри з урахуванням ризиків, поведінки клієнта, структури операції та джерел активів. У визначених випадках операція може бути зупинена, а інформація передана правоохоронним органам.

Для бізнесу закон проявляється через запити банків щодо фінансової звітності, договорів, інвойсів, документів про походження коштів, структури власності та реальних вигодоодержувачів. Для громадян — через перевірку документів, уточнення джерела доходу або додаткові питання під час незвичних переказів чи операцій із значними сумами.

Які питання виникають найчастіше

Найчастіші питання пов'язані не з самим фактом контролю, а з межами повноважень установи та обсягом інформації, яку вона може вимагати. Закон побудований так, що однакові операції можуть оцінюватися по-різному залежно від профілю клієнта, країни контрагента, суми, джерела коштів і попередньої історії відносин.

• коли банк має право вимагати документи про походження коштів;
• які операції визнаються підозрілими, а не лише великими за сумою;
• хто вважається кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи;
• як перевіряються політично значущі особи та пов'язані з ними особи;
• у яких випадках нотаріус, адвокат або бухгалтер є суб'єктом фінмоніторингу;
• які наслідки має відмова клієнта надати необхідні документи.

На що звернути увагу

Актуальна редакція закону враховує численні зміни, пов'язані з адаптацією українського законодавства до міжнародних стандартів FATF та європейських підходів у сфері AML/CFT. Тому під час застосування норм важливо перевіряти саме чинну редакцію, особливо щодо переліку суб'єктів первинного фінансового моніторингу, вимог до бенефіціарної власності, правил дистанційної ідентифікації та заходів впливу.

Закон тісно пов'язаний із банківським, податковим, корпоративним, кримінальним та адміністративним законодавством. Наприклад, дані про кінцевих бенефіціарів подаються за правилами державної реєстрації юридичних осіб, а відповідальність за порушення може мати як фінансово-наглядовий, так і адміністративний або кримінально-правовий вимір. Окремо слід враховувати підзаконні акти НБУ, Мінфіну та інших регуляторів, які деталізують процедури перевірки клієнтів і внутрішнього контролю.

Важливо відрізняти обов'язковий фінансовий моніторинг від звичайного банківського комплаєнсу. Закон задає рамку, але конкретні анкети, внутрішні критерії ризику та порядок запиту документів часто встановлюються внутрішніми правилами установи на підставі нормативних актів регулятора.

Висновок

Закон № 361-IX формує правову основу української системи протидії відмиванню доходів, фінансуванню тероризму та пов'язаним ризикам. Його практична цінність полягає в тому, що він пояснює, чому фінансові установи перевіряють клієнтів, які дані можуть вимагати, як виявляються підозрілі операції та які обов'язки мають бізнес, професійні посередники й регулятори.