Про визнання недійсним рішення в частині нарахування пені за несвоєчасне повернення валютної виручки ( 2-15/2542-02 ) (О признании недействительным решение в части начисления пени за несвоевременное возвращение валютной выручки)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17.12.2002 N 2-15/2542-02


Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>

за участю представників АТЗТ "СІВВА-ОІЛ" - Кобилецького В.В.,
Ципіна Д.Л.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства
закритого типу "СІВВА-ОІЛ" на постанову Вищого господарського суду
України від 15 жовтня 2002 р. ( v2542600-02 ) у справі за позовом
АТЗТ "СІВВА-ОІЛ" до Державної податкової інспекції у м.
Сімферополі про визнання недійсним рішення В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2002 р. АТЗТ "СІВВА-ОІЛ" звернулось до суду з позовом
про визнання недійсними рішення Державної податкової інспекції у
м. Сімферополі N 2483-23-1-23436131/1684 від 14.12.2001 р. в
частині нарахування пені за несвоєчасне повернення валютної
виручки у розмірі 2506745,21 грн. та рішення N
2542-22-1-23436131/1720 від 18.12.2001 р.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що, оскільки, припинення
зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами зарахуванням
зустрічних однорідних вимог відповідає чинному законодавству,
рішення ДПІ у м. Сімферополі є неправомірними.

ДПІ у м. Сімферополі проти позову заперечувало, стверджуючи,
що ненадходження у встановлені строки на рахунок позивача виручки
у іноземній валюті за надані експортні послуги є порушенням ст. 1
Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті" ( 185/94-ВР ), зарахування ж зустрічних однорідних вимог у
сфері зовнішньоекономічної діяльності суперечить валютному
законодавству. Також, відповідач посилається на порушення
позивачем строків декларування валютних цінностей за межами
України.

Рішенням господарського суду АР Крим від 19.03 - 22.04.2002
р. ( v2542805-02 ) позов задоволено частково. Визнано недійсним
рішення ДПІ у м. Сімферополі N 2483-23-1-23436131/1684 від
14.12.2001 р. в частині донарахування пені за несвоєчасне
повернення валютної виручки у сумі 245731,73 грн. та рішення ДПІ у
м. Сімферополі N 2542-22-1-23436131/1720 від 18.12.2001 р. в
частині застосування штрафних санкцій у сумі 4709 грн. В іншій
частині у позові відмовлено з тих мотивів, що відповідальність
резидентів за порушення строків, передбачених статтями 1, 2 Закону
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ), не залежить від обраного сторонами порядку
проведення розрахунків, а тому, застосування відповідачем санкцій
до позивача у цій частині є правомірним.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 15 - 17.07.2002 р. зазначене рішення скасоване. У позові
відмовлено з тих підстав, що Законом України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР )
встановлено обов'язковість здійснення розрахунків по
зовнішньоекономічним операціям шляхом зарахування виручки
резидентів в іноземній валюті на їх валютні рахунки.

Постановою Вищого господарського суду України від 15 жовтня
2002 р. ( v2542600-02 ) постанова апеляційної інстанції залишена
без змін.

28 листопада 2002 р. Верховним Судом України порушено
провадження за касаційною скаргою АТЗТ "СІВВА-ОІЛ", у якій
ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського
суду України від 15 жовтня 2002 р. ( v2542600-02 ), постанови
Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 -
17.07.2002 р. та припинення провадження у справі. В обгрунтування
скарги зроблено посилання на застосування Вищим господарським
судом України положень Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), що суперечать
Конституції України ( 254к/96-ВР ), порушення норм матеріального
права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) суб'єкти
зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види
зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній
формі заборонені законами України.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 14 вищезазначеного закону
( 959-12 ), всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають
право самостійно визначати форму розрахунків по
зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать
законам України та відповідають міжнародним правилам.

В основу правових висновків суду касаційної та апеляційної
інстанцій покладено доводи ДПІ про те, що припинення зобов'язання
зарахуванням зустрічної однорідної вимоги суперечить чинному
законодавству України, зокрема, ст. 1 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), у якій
говориться, що виручка резидентів в іноземній валюті підлягає
зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни
виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90
календарних днів з дати митного оформлення продукції, що
експортується, а в разі експорту робіт (послуг) - з моменту
підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання
робіт, надання послуг.

Разом з тим, дана стаття не передбачає неприпустимість
припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом
зарахування зустрічної однорідної вимоги. Тобто, твердження суду
про незаконність зарахування зустрічної однорідної вимоги на
підставі цієї статті є необгрунтованим.

У цивільно-правових відносинах допускається припинення
зобов'язань шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги,
відповідно до ст. 217 Цивільного Кодексу ( 1540-06 ).

Стаття 218 Кодексу ( 1540-06 ) містить положення про
неприпустимість зарахування у випадках, передбачених даною нормою,
та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), Законом України "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ),
Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" ( 15-93 ) та Цивільним кодексом ( 1540-06 ) не
забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної
однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.

Посилання судів на неможливість застосування інших форм
розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності не грунтується на
вимогах чинного законодавства.

Так, Інструкцією НБУ "Про порядок здійснення контролю і
отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими
операціями" ( z0338-99 ) (п. 2.5), передбачено, що в разі зміни
умов договору, що перебуває у банку на контролі, внаслідок чого
виконання нерезидентом зобов'язань за експортною операцією
резидента повністю здійснюється шляхом поставки товару, після
отримання банком від резидента копії документа, згідно з яким
внесені зміни до цього договору, банк знімає цю експортну операцію
з контролю.

Тобто, дана норма дозволяє виконання зобов'язання за
зовнішньоекономічними договорами не тільки у грошовій формі, а й
іншим способом, зокрема, шляхом поставки товару.

Як видно зі змісту Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), предметом його
регулювання є лише випадки застосування грошової форми розрахунків
у відносинах, що виникають між резидентами та нерезидентами у
зовнішньоекономічній діяльності.

Так, режим, строки здійснення товарообмінних (бартерних)
операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності,
відповідальність за порушення режиму та строків, повноваження і
функції державних органів під час здійснення контролю за
проведенням таких операцій встановлює інший закон - Закон України
"Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі
зовнішньоекономічної діяльності" ( 351-14 ).

На підставі вищезазначеного можна зробити висновок, що
припинення дебіторської та кредиторської заборгованості між
резидентом та нерезидентом шляхом зарахування зустрічної
однорідної вимоги не суперечить чинному законодавству України.

Таким чином, постанова Вищого господарського суду України та
постанова апеляційного суду по справі, в яких зазначено, що
відповідальність за Законом України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) наступає незалежно
від обраного сторонами порядку проведення розрахунків, в тому
числі і основаних на заліку взаємної заборгованості резидента і
нерезидента, винесені з порушенням вимог чинного законодавства.

Разом з тим, не можна погодитися й з висновком суду першої
інстанції стосовно розміру неправомірно нарахованих відповідачем
штрафних санкцій за порушення строків декларування валютних
цінностей. Рішення суду в цій частині не відповідає вимогам
закону, є необгрунтованим.

Порушення вимог матеріального права, допущені судом при
розгляді справи, є підставою для скасування винесених судових
рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
вирішити спір з дотриманням вимог закону.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-11 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), судова
палата П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу АТЗТ "СІВВА-ОІЛ" задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2002
р. ( v2542600-02 ), постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 15 - 17.07.2002 р. та рішення
господарського суду АР Крим від 19.03. - 22.04.2002 р.
( v2542805-02 ) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду
першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.