Судова практика у справах про злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (Судебная практика по делам о злостном уклонении от уплаты алиментов на содержание детей)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ 

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Судова практика у справах про злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей*

____________
* Узагальнення опрацьовано заступником голови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Є. І. Овчинниковим і головним консультантом управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України С. А. Солотким.

Конституцією України визначено основні права й обов'язки держави та громадян щодо забезпечення захисту дітей. Зокрема, у ч. 2 ст. 51 Основного Закону зазначається, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. За даними Державного комітету статистики України, нині в державі проживає 9,8 млн. дітей віком до 18 років.

Відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. (ратифікована Україною згідно з Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. N 789-XII) дитина, враховуючи її фізичну й розумову незрілість, потребує спеціальної охорони та турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.

Обов'язок батьків утримувати дітей до досягнення останніми повноліття визначено також ст. 80 Кодексу про шлюб та сім'ю України. У разі ухилення батьків від виконання цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються з них в судовому порядку.

Як свідчать статистичні дані, суди розглядають значну кількість цивільних справ за позовами про стягнення коштів на утримання дітей (аліментів). Так, у 2002 р. в провадженні судів перебувало 97664 справи цієї категорії, у 89601 з них позови були задоволені.

Якщо особа ігнорує судове рішення, згідно з яким її зобов'язано сплачувати аліменти, до неї можуть бути застосовані заходи кримінально-правового впливу. Зокрема, ст. 164 Кримінального кодексу України (далі - КК) встановлено відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.

Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 164 КК, становлять такі окремі діяння: злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів); злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні. За ті ж діяння, вчинені особою, раніше судимою за цей самий злочин, настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 164 КК.

У 2002 р. за злісне ухилення від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) було засуджено 3286 осіб, що на 25,3 % більше, ніж у попередньому році.

Наслідки ухилення від сплати аліментів на утримання дітей очевидні. Дитина нерідко позбавлена не тільки можливості виховуватись у повноцінній сім'ї, а й засобів до існування. Негативними соціальними наслідками цього в подальшому можуть стати недостатній розвиток дитини та її соціальна дезадаптація; підвищується небезпека сприйняття дитиною установок антисоціального способу життя, що, зрештою, може призвести до того, що вона приєднається до криміногенного середовища.

Узагальнення судової практики у справах про злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей показало, що суди в основному правильно вирішують справи цієї категорії. Однак у роботі окремих судів ще мають місце недоліки. Зокрема, під час судового розгляду недостатньо з'ясовуються об'єктивна та суб'єктивна сторони злочину. Допускаються також помилки при вирішенні питань щодо наявності кваліфікуючої ознаки - тобто вчинення того самого діяння особою, раніше вже судимою за злочин, покарання за який передбачене ст. 164 КК. Постановляючи вирок у справах цієї категорії, суди не завжди належним чином обгрунтовують висновок про наявність у діях засуджених складу злочину - злісного характеру ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, а обмежуються лише переліком доказів, що підтверджують вину особи, і фактично обгрунтовують лише наявність боргів зі сплати аліментів.

Так, апеляційний суд Хмельницької області скасував вирок Шепетівського районного суду, яким за ст. 114 КК 1960 р. засуджено Ш., а справу закрив за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 114 КК 1960 р.

Із матеріалів справи видно, що Ш. втратив роботу в 1997 р. і з того часу працював у домашньому господарстві, допомагав хворій матері-пенсіонерці та, по можливості, - колишній дружині з донькою як грошима, так і продуктами харчування. Тому апеляційний суд обгрунтовано визнав, що в матеріалах кримінальної справи відсутні будь-які докази, що свідчили б про злісне ухилення Ш. від сплати аліментів.

Оскільки притягнення особи до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів можливе лише за умов, коли воно є злісним, суди при постановленні вироку мають зазначати, які конкретно дії вчинила особа і чому вони свідчать про злісний характер ухилення від сплати аліментів.

Деякі суди при постановленні вироків задовольняють цивільні позови про стягнення сум заборгованості зі сплати аліментів, не враховуючи наявності раніше постановленого рішення суду про стягнення аліментів на утримання дитини, чим допускають повторне прийняття рішення про той же предмет спору і з тих самих підстав, що суперечить вимогам п. "з" ч. 2 ст. 136 Цивільного процесуального кодексу України.

Наприклад, Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області, засудивши А. за ч. 1 ст. 164 КК, постановив стягнути з нього заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 530 грн. При цьому суд не звернув увагу на те, що постановленим раніше у цивільній справі рішенням А. вже було зобов'язано сплачувати аліменти на утримання доньки.

Незважаючи на це, слідчий надав стягувачці аліментів статус цивільного позивача, а суд, у свою чергу, ухвалив рішення про стягнення з відповідача суми зазначеної заборгованості.

Звільняючи осіб, засуджених за ст. 164 КК, від відбування покарання на підставі ст. 75, і покладаючи на них обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу, суди не завжди правильно визначають їх зміст. Іноді судді покладають на засуджених обов'язки, не передбачені ст. 76 КК, що, у свою чергу, ускладнює контроль з боку відповідних органів за поведінкою засудженої особи.

Зокрема, засуджуючи К. за ст. 164 КК і застосовуючи до нього ст. 75 КК, Богунський районний суд м. Житомира зобов'язав К. погасити заборгованість зі сплати аліментів.

З урахуванням переліку обов'язків, які можуть бути покладені судом на особу, до якої застосовано ст. 75 КК, рішення суду в частині покладення обов'язків на засудженого є неправомірним. Перелік обов'язків, зазначений у ч. 1 ст. 76 КК, є вичерпним. Крім того, заборгованість зі сплати аліментів підлягає погашенню відповідно до виконавчого листа.

Цю помилку суду першої інстанції виправила судова палата з кримінальних справ апеляційного суду Житомирської області, змінивши вирок і виключивши з нього вимогу суду щодо погашення заборгованості зі сплати аліментів.

Звільняючи осіб від кримінальної відповідальності, засуджених за ст. 164 КК, у зв'язку з амністією, деякі суди не враховують інших положень відповідного закону про те, що амністія не застосовується до осіб, які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та свободи цих дітей.

Наприклад, закриваючи справу стосовно К. на підставі п. "б" ст. 1 Закону від 5 липня 2001 р. "Про амністію", тобто застосовуючи до нього амністію як до особи, яка має неповнолітніх дітей, Коростенський міський суд Житомирської області порушив інші вимоги цього Закону (зокрема, п. "ж" ст. 9).

Практика призначення судами кримінального покарання засудженим за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей свідчить, що суди в основному виважено підходять до питань призначення покарання. Однак інколи суди припускаються помилок при визначенні виду покарання і призначають покарання, не передбачені санкцією ст. 164 КК.

Так, вироком Маріїнського міського суду Донецької області А. засуджено за ч. 1 ст. 164 КК до 1 року позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК. Постановляючи вирок, суд не врахував, що санкцією ч. 1 ст. 164 КК такий вид покарання не передбачено.

Якщо під час судового розгляду справи буде встановлено, що підсудний відшкодував заборгованість зі сплати аліментів, а обставини, які обтяжують покарання, та негативні дані про особу відсутні, то суд за змістом ст. 282 Кримінально-процесуального кодексу України і з урахуванням думки учасників судового розгляду вправі вирішити питання про закриття справи на підставі статей 7, 72 або 8 цього Кодексу.

Із прийняттям нового КК суди отримали більше можливостей для вирішення питань, пов'язаних із закриттям кримінальних справ. Статтями 45, 46 КК визначено серед інших такі підстави закриття кримінальних справ, як дійове каяття та примирення винного з потерпілим. Статистичні дані щодо судової практики засвідчили, що саме ці дві підстави застосовують суди при закритті кримінальних справ про злочини, покарання за які передбачені ст. 114 КК 1960 р. та ст. 164 КК 2001 р. Досить часто суди також закривали справи у зв'язку зі зміною обстановки.

Розглядаючи справи про злочини, покарання за які передбачені ст. 164 КК, суди стикаються з труднощами у застосуванні цієї статті. Передусім це стосується визначення такої обов'язкової ознаки злочину, як злісний характер ухилення від сплати аліментів на утримання дітей. Поширеними є випадки, коли суди, засуджуючи осіб за ст. 164 КК, не зазначають, у чому саме полягає злісний характер ухилення від сплати аліментів.

З цього приводу суди висловлюють пропозиції щодо визначення предмета дослідження при розгляді справ про злочини, покарання за які передбачено ст. 164 КК. Зокрема, суди пропонують з'ясовувати такі питання, як час, з якого особа почала ухилятись від сплати аліментів; спосіб життя, який вона вела протягом цього часу; наявність тимчасових грошових доходів; чи зверталась особа, яка має сплачувати аліменти, у центр зайнятості населення, коли тимчасово була безробітною. Іншими обставинами, що підлягають з'ясуванню, можуть бути й такі: чи має особа підсобне господарство; чи надавала вона іншу (не грошову) допомогу на утримання дитини (наприклад, продукти харчування); чи отримувала доходи від земельного та майнового паю (у разі наявності останніх) тощо. Крім того, свідченнями про злісне ухилення особою від сплати аліментів на утримання дитини можуть бути й ігнорування нею викликів та попереджень державного виконавця, неявка до нього без поважних причин, приховування від нього отриманих доходів, а також приховування у разі працевлаштування даних про наявність обов'язку зі сплати аліментів від адміністрації підприємства тощо.

Постановляючи обвинувальні вироки у справах названої категорії, суди завжди повинні зазначати, в чому саме виявляється злісний характер ухилення від сплати коштів на утримання дітей, а також якими доказами це підтверджується. Під час розгляду справи потрібно досліджувати такі обставини, як систематичність, тривалість і причини ухилення від сплати аліментів, чи надавалася дитині взагалі будь-яка допомога; місце роботи, проживання, спосіб життя особи, яка притягається до кримінальної відповідальності. Предметом дослідження можуть бути й інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи: поведінка особи за останнім місцем роботи, проживання; наявність чи відсутність у неї судимості; наявність інших непрацездатних або таких, що потребують догляду, членів сім'ї; відомості про перебування на обліку в центрі зайнятості населення; чи надала особа при працевлаштуванні адміністрації підприємства, установи, організації відомості про те, що вона зобов'язана сплачувати кошти на утримання дітей, тощо.

Деякі суди висловлюють пропозицію щодо вдосконалення редакції ст. 164 КК. Зокрема, її зміст щодо злісного характеру ухилення від сплати аліментів пропонується розкрити у законі шляхом зазначення тривалості і систематичності таких дій боржника. Саме ці ознаки характеризують діяння як злісні та охоплюють усі способи ухилення.

Ця пропозиція заслуговує на увагу, зважаючи на те, що жодних конкретних орієнтирів у визначенні злісного характеру діяння у законі не наведено. Більш правильним було б таке формулювання диспозиції ст. 164 КК, яке б передбачало визначення умислу особи, систематичність, тривалість діяння та розмір заборгованості, що виникла внаслідок цих дій.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що ефективність розгляду справ про злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей залежить як від подальшого вдосконалення законодавства, так і від вирішення судами справ у точній відповідності із законом, недопущення спрощеного підходу до розгляду справ цієї категорії. Саме у такий спосіб можна забезпечити законність розгляду й справ про злісне ухилення від сплати аліментів і захист прав дитини.

____________