Справа "Колишнього короля Греції та інших проти Греції" (The former king of Greece and others v. Greece) (Дело "Бывшего короля Греции и других против Греции" (The former king of Greece and others v. Greece))

РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Справа "Колишнього короля Греції та інших проти Греції"
(The former king of Greece and others v. Greece)

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 23 листопада 2000 р. у справі "Колишній король Греції та інших проти Греції", Європейський суд з прав людини (далі - Суд) постановив, що мало місце порушення ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), де йдеться про захист права власності. Суд також дійшов висновку про відсутність необхідності аналізувати справу на предмет порушення ст. 14 Конвенції разом зі ст. 1 Протоколу N 1. Суд вважав за можливе не розглядати питання про справедливе відшкодування відповідно до ст. 41 Конвенції до того часу, коли будуть готові відповідні матеріали.

Обставини справи

Заявники, колишній король Греції, його сестра - принцеса Ірене і його тітка - принцеса Єкатеріні, проживають відповідно у Лондоні, в Мадриді та у Букінгемшайє (Об'єднане Королівство).

Предметом звернення до Суду став режим права власності на майно, належне колишньому королю Греції та королівській родині. Підставою для такого звернення стало прийняття 16 квітня 1994 р. Закону N 2215/1994, який набрав чинності 11 травня 1994 р. Відповідно до ст. 2 цього Закону власником рухомого і нерухомого майна заявників ставала Греція як держава. Закон не встановлював жодної компенсації за вилучене майно. 25 червня 1997 р. Спеціальний Верховний Суд визнав даний закон конституційним, що унеможливило подальші спроби заявників шукати судового захисту їхніх майнових прав.

Зміст рішення Суду

Суд дійшов висновку, що майно, яке стало безпосереднім предметом спору (йшлося про три маєтки: Татої, Полидендрі і Мон-Репос), належало заявникам як приватним особам, а не як членам королівської сім'ї, а, отже, ці маєтки відповідають поняттю "майно" відповідно до змісту ч. 1 ст. 1 Протоколу N 1. Суд зазначив, що вилучення у заявників їхнього майна завдало їм шкоди і порушило справедливий баланс між необхідністю захисту приватної власності і суспільними інтересами. Таким чином, мало місце порушення ст. 1 Протоколу N 1.

Суд не вважав за необхідне аналізувати справу на предмет можливого порушення ст. 14 Конвенції, взятої разом зі ст. 1 Протоколу N 1, оскільки порушення права власності (ст. 1 Протоколу N 1) вже було встановлено.

Він також дійшов висновку про тимчасову неможливість розгляду питання про справедливу сатисфакцію. Вирішення цього питання віднесено на майбутнє, причому зміст і процедура такого вирішення залежатимуть і від угоди, яку може бути укладено між заявниками та державою-відповідачем.

 

Переклад та опрацювання рішень здійснено
у Львівській лабораторії прав людини
і громадянина НДІ державного будівництва
та місцевого самоврядування АПрН України
П. М. Рабіновичем, М. Б. Рісним, Н. І. Савчук