Відступлення частки в ТОВ

 

Поява пропонованої публікації зумовлена побажаннями наших читачів та слухачів семінарів, які цікавляться порядком проведення та обліку відступлення частки у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю.

Відступлення частки в ТОВ

Позбутися частки у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) можна по-різному. Існує як мінімум два варіанти.

Перший – вийти з ТОВ. У цьому випадку колишньому учаснику (засновнику) виплачуються у грошовому чи майновому (на вимогу учасника та за згодою товариства) виразі еквівалент вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді, а також частина прибутку, отриманого товариством у цьому році до моменту виходу учасника, що припадає на його частку. Негативним моментом цього варіанту є віддалений строк виплати відповідної частки (яка здійснюється після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов із товариства, але у строк до 12 місяців з дня виходу). Докладніше питання розрахунку суми виплати розглянуто у статті «Вихід учасника з ТОВ: проблеми розрахунку виплачуваних сум».

Другий – відступити (а простіше кажучи, продати, обміняти чи подарувати) частку іншому учаснику (або іншим учасникам), третій особі або самому товариству. При відступленні частки статутний фонд ТОВ не змінюється. Цей варіант має певні переваги – умови здійснення відступлення частки в частині визначення розміру компенсації її вартості не регламентовано, а віддаються на відкуп сторонам. У той же час деякі обмеження, пов'язані з оформленням відступлення частки, чинне законодавство все ж таки містить.

Організаційні питання

Основним документом, що регулює порядок здійснення відступлення частки в ТОВ, є Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII (далі – Закон про госптовариства). Стаття 53 Закону про госптовариства містить умови, дотримання яких потрібне для проведення операції з відступлення.

1. Для здійснення відступлення частки учаснику (декільком учасникам) ТОВ або третім особам необхідно отримати згоду на те решти учасників. Причому передача частки третім особам можлива при дотриманні трьох додаткових умов: по-перше, засновницькі документи не містять із цього приводу обмежень, по-друге, учасник, який відступив частку, повністю вніс вклад і, по-третє, учасники товариства не скористалися своїм переважним правом придбання частки (її частини).

2. Для здійснення відступлення на користь товариства потрібно виконати, суворо кажучи, тільки одну умову – внесок учасника, який відступає свою частку, має бути повністю внесено. Згода всіх інших учасників не потрібна. У той же час для проведення відступлення частки на користь товариства необхідно заручитися простою більшістю голосів на загальних зборах.

Розглянемо докладніше встановлені вимоги.

Як бачимо, закон наполягає на отриманні згоди учасників на відступлення частки учаснику (декільком учасникам) або третім особам. На наш погляд, права товариства та його учасників не дуже б постраждали у випадку, якби в законодавстві цієї вимоги не було. Річ у тому, що заборонити таке відступлення інші учасники не можуть (за винятком ситуації, за якої заборона на відступлення частки третій особі міститься безпосередньо в засновницьких документах). У будь-якому випадку за всіма учасниками зберігається право на переважне придбання частки. Решта учасників не можуть також визначати ціну частки. До речі, стаття 147 Цивільного кодексу України, який набуває чинності з 1 січня 2004 року (далі – ЦКУ), не вимагає згоди інших учасників на відступлення частки третім особам, зберігаючи при цьому їх право на переважне придбання частки.

Однак до набрання чинності ЦКУ отримати згоду учасників усе-таки потрібно. Тому слід ініціювати збори учасників, а також написати заяву, в якій попросити вивести зі складу учасників і дати дозвіл на відступлення частки (зверніть увагу, що в заяві не повинно йтися про вихід із товариства). Якщо учасником, який відступає частку, є фізична особа, то вже на цьому етапі заяву слід засвідчити нотаріально.

Неприпустимість проведення учасником відступлення частки третім особам (до яких не належать інші учасники), які не повністю внесли свій вклад, спрямована на захист набувача частки, який інакше буде змушений погасити заборгованість щодо внеску учасника, який відступив свою частку. Крім того, договір відступлення не повністю внесеної частки може бути визнано недійсним як такий, що не відповідає закону.

Перш ніж відступити частку в ТОВ третій особі, потрібно попросити згоди на це у решти учасників

Закон про госптовариства не розкриває поняття «переважне право придбання». На наш погляд, у цьому випадку слід керуватися положеннями засновницьких документів, а за відсутності в них регламентації цього питання – нормами статті 114 Цивільного кодексу УРСР (далі – ЦК). У ній ідеться про порядок переважної купівлі частки в загальній власності.

Звернемо увагу, що правила статті 114 ЦК застосовуються виключно до купівлі частки. У зв'язку із цим іноді навіть висловлюється думка, що право переважного придбання не поширюється на дарування або міну. Однак у Законі про госптовариства йдеться не про купівлю, а придбання, а це поняття ширше.

Ґрунтуючись на нормах статті 114 ЦК щодо переважного права, можна зауважити таке. Продавець частки зобов'язаний повідомити в письмовій формі інших учасників про намір продати свою частку сторонній особі, із зазначенням ціни та інших умов, на яких він нею поступається. Якщо решта учасників відмовиться від здійснення права переважної купівлі, продавець має право відступити свою частку будь-якій особі.

У той же час не повинне застосовуватися положення статті 114 ЦК, на підставі якого, якщо декілька учасників виявили бажання придбати частку в загальній власності, право вибору покупця надається продавцю. При відступленні частки переважне право її придбання належить усім учасникам пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства. Отже, якщо декілька учасників скористалися переважним правом придбання, то частину, яку відступають, має бути розділено між ними. За угодою учасників (або в порядку, передбаченому засновницькими документами) частку може бути поділено і в іншому порядку.

У випадку якщо відступлення частки провадилося з порушенням права переважної купівлі, будь-який із учасників може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця, а договір купівлі-продажу частки у статутному фонді не повинен визнаватися недійсним.

Тому укладати з покупцем (одержувачем) договір купівлі-продажу (дарування, міни) можна тільки після отримання згоди всіх учасників на відчуження частки, а також при їх відмові в реалізації права на переважне придбання частки. І вже після цього вносяться зміни до засновницьких документів. Потрібно сказати, що на облік у самому товаристві операція з відступлення частки на користь третіх осіб чи інших учасників ніяк не вплине. Зміни буде внесено до аналітики рахунка 40 після держреєстрації змін, внесених до засновницьких документів.

Оподаткування та облік

Розглянемо порядок оподаткування та обліку операції з відступлення частки на конкретних ситуаціях.

Ситуація 1. Частку у статутному фонді відступає юридична особа – засновник (учасник)

Для цілей оподаткування частка у статутному фонді є корпоративними правами. Це, власне, й визначає порядок оподаткування розглядуваної операції у платника податку на прибуток.

Для того щоб розібратися з питанням оподаткування операції з відступлення частки у статутному фонді, потрібно згадати про операції, в результаті яких у підприємства з'явилися відповідні корпоративні права. Право власності на частку у статутному фонді могло бути отримане, зокрема, в результаті здійснення засновником внесків до статутного фонду на етапі створення підприємства або при збільшенні статутного фонду, а також під час придбання (отримання) цієї частки підприємством у колишніх засновників (учасників) або у самого товариства.

Сума коштів або вартість майна, витрачена (нарахована) при цьому, і є витратами на придбання корпоративних прав. У податковому обліку витрати щодо корпоративних прав, на наш погляд, будуть і в разі придбання частки в результаті правонаступництва. Виходячи із суми коштів (або вартості майна), отриманої (нарахованої) при відступленні частки, формуються доходи за корпоративними правами. Цих двох показників цілком досить для того, щоб облікувати операцію в податковому обліку. Тут можливі два варіанти.

1. Витрати на придбання корпоративних прав було понесено (нараховано) до 1 січня 2003 року.

У податковому періоді, в якому відбулося відступлення частки (внесення змін до засновницьких документів), сума отриманих (нарахованих) доходів відображається по рядку 1.1 додатка К3 до декларації з податку на прибуток підприємства (далі – декларація), витрати включаються до рядка 1.2 цього додатка.

2. Витрати на придбання корпоративних прав було понесено (нараховано) після 1 січня 2003 року.

У цьому випадку в періоді понесення (нарахування) витрат заповнюється рядок 1.2 додатка К3 до декларації, а в періоді нарахування (отримання) доходів заповнюється рядок 1.1 цього додатка.

Особа, на користь якої відступають частку, відображає витрати щодо корпоративних прав по рядку 1.2 додатка К3 до декларації.

Певні складнощі виникають із податком на додану вартість.

Зауважимо, що в цей час серед платників домінує позиція щодо необкладення ПДВ операції з відступлення частки (її частини) у статутному фонді ТОВ.

Це обґрунтовується, як правило, тим, що частка у статутному фонді ТОВ не є товаром, тому її продаж не є об'єктом обкладення ПДВ.

Дійсно, корпоративні права, відображувані в першому розділі активу Балансу по рядку 40 або 45, що включають сальдо рахунка 14, не є товарами в термінах Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (далі – Закон про податок на прибуток). Це означає, що операцію з відступлення частки не можна розглядати як продаж товарів.

У той же час об'єктом обкладення ПДВ є ще і продаж робіт, послуг. Звернемося до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (далі – Закон про ПДВ). У ньому зазначено, що продажем послуг (робіт) є

«будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг (робіт)».

Як бачимо, об'єктом оподаткування є операції з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію. Виникає запитання: чи є корпоративні права об'єктом права власності?

Із цього приводу висловлюються різні думки. Іноді доводиться чути, що корпоративні права не належать до об'єктів права власності, а є зобов'язальними правами. Однак, не заглиблюючись у теорію, звернемо увагу на таке.

Частка у статутному фонді є об'єктом права власності

Згідно зі статтею 86 ЦК право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Частина перша статті 10 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 р. № 887-XII під майном розуміє основні фонди й оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Зрозуміло, що частка у статутному фонді ТОВ відображається в балансі учасника (рахунок 14).

На факт віднесення корпоративних прав до об'єктів права власності звертала увагу і ДПАУ в листах від 08.12.2000 р. № 6813/6/16-1220-26, від 06.03.2001 р. № 1087/6/15-1116. Це підтверджує і Вищий арбітражний суд України в п. 4 листа від 31.01.2001 р. № 01-8/98.

Закон про ПДВ не містить спеціальної норми, що виводить з-під оподаткування операції з продажу корпоративних прав. А це означає, що можливі досить фіскальні висновки, які зводяться до необхідності обкладення ПДВ операцій з відступлення частки у статутному фонді*.

Більше того, ДПАУ в листі від 03.09.99 р. № 13358/7/16-1218 також відзначала, що

«операції з продажу часток, паїв, що належать державі, підлягають оподаткуванню податком на додану вартість. При цьому база оподаткування податком на додану вартість при продажу часток... визначається відповідно до положень статті 4 вищезазначеного Закону».

 Мотивування листа дуже сумнівне, але висновок у цілому досить важко спростувати.

Іноді підприємства намагаються обґрунтувати неоподатковуваність операції з відступлення частки використаним законодавцем словом «надання» («надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію»), говорячи про те, що слово «надання» може означати все що завгодно, але тільки не передачу у власність (наприклад, передачу в користування). На жаль, Закон про ПДВ не дає нам підстав саме таким чином тлумачити визначення «продаж послуг (робіт)».

По-перше, така складова продажу послуг (робіт), як «операції з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію», ніяк не стосується першої складової визначення – «надання права на користування або розпорядження товарами».

По-друге, термін «надання» законодавець використовує і в тих випадках, коли йдеться про передачу прав власності. Так, до продажу товарів Закон про ПДВ відносить і «операції з безоплатного надання товарів». Цілком очевидно, що в цьому випадку йдеться про надання товарів не на підставі договорів безплатного користування майном, а на підставі договорів дарування або інших договорів, за якими передається право власності (або без укладення таких договорів).

Варто звернути увагу, що в Законі про податок на прибуток фігурує визначення «продаж результатів робіт (послуг)». У ньому зазначено, що це – будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами та відмінними від товарів об'єктами власності за компенсацію. Як видно, під це визначення операції з відступлення частки дійсно не підпадають. Але для цілей застосування Закону про ПДВ необхідно все-таки використовувати визначення, наведене в ньому.

Не виключено, що податкові органи вимагатимуть обкладати продаж (відступлення) частки податком на додану вартість

У зв'язку із цим для цілей оптимізації оподаткування і щоб уникнути претензій податкових органів окремі обережні учасники (засновники) за домовленістю з товариством замість відступлення частки третій особі здійснюють вихід із товариства з подальшим введенням до складу учасників третіх осіб. Але це можливе у випадку, якщо учасника, котрий виходить, влаштовують сума і строки виплати частки (докладніше про це див. у статті «Вихід учасника з ТОВ: проблеми розрахунку виплачуваних сум», або у випадку якщо буде знайдено інші варіанти відшкодування з боку того, хто входить, різниці, що виникає. Вихід із товариства не призводить до ПДВ, оскільки корпоративні права (як об'єкт власності) не передаються, а фактично ліквідуються (при виході з ТОВ зменшується розмір статутного фонду).

У той же час потрібно визнати, що ДПАУ не завжди саме таким чином підходила до вирішення розглядуваного питання. Так, з листа від 25.07.2001 р. № 4874/6/16-1217-26 випливає, що ДПАУ не проти ненарахування ПДВ. Можливо, саме суперечність позиції ДПАУ та правило вирішення конфлікту інтересів допоможуть платнику відстояти неоподатковуваність операції. Інакше проблема з необхідністю нарахування ПДВ продавцем частки зачепить також і покупця (якщо він, звичайно, є платником ПДВ). Покупець не матиме права на включення до податкового кредиту суми ПДВ, нарахованого продавцем у зв'язку з продажем частки у статутному фонді ТОВ, оскільки у покупця не буде виконано вимоги пп. 7.4.1 Закону про ПДВ.

Наведемо порядок бухгалтерського обліку операцій з відступлення частки на умовах прикладу.

Приклад 1. Засновник ТОВ (внесок у розмірі 10 тис. грн. внесено повністю) з дотриманням процедури відступає свою частку третій особі за 20 тис. грн. Вартість частки оплачується третьою особою відразу після укладення договору купівлі-продажу.

№ з/п	Зміст операції	По дебету рахунків	По кредиту рахунків	Сума, тис. грн.
1	Здійснено внесок до статутного фонду ТОВ	141	10, 31...	10
2	Отримано оплату за частку від третьої особи	311	681	20
Звернемо увагу, що обережний платник нарахує ПДВ при відступленні частки
3	Після реєстрації змін до засновницьких документів відображено відступлення частки	681	741	20
4	Списано на витрати вартість внеску	971	141	10
5	Сформовано фінансовий результат	741	793	20
		793	971	10

Ситуація 2. Викуп і перепродаж частки товариством

Проблеми, пов'язані з оподаткуванням операцій з викупу власних корпоративних прав, уже розглядалися у статті «Питання оподаткування операцій із цінними паперами у світлі оновленого законодавства» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2003, № 28). Нагадаємо, що ми звертали увагу на положення останнього абзацу пп. 7.6.1 ст. 7 Закону про податок на прибуток, в якому зазначено таке:

«Норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку».

З моменту виходу названої публікації податкові органи, на жаль, не виправдали наші сподівання і ніяк не прокоментували цю норму. Тому рекомендуємо емітенту (товариству) взагалі не відображати в податковому обліку викуп частки. І лише після її реалізації третім особам чи учасникам (тобто при отриманні або нарахуванні доходів) визнати витрати, пов'язані з викупом, заповнивши одночасно рядки 1.1 і 1.2 додатка К3 до декларації.

Бухгалтерський облік операції з викупу частки товариством наведемо на умовах числового прикладу.

Приклад 2. ТОВ викуповує частку в учасника за ціною 10 тис. грн. Внесок учасника становив 5 тис. грн. Протягом року частка реалізується третій особі за 11 тис. грн.

№ з/п	Зміст операції	По дебету рахунків	По кредиту рахунків	Сума, тис. грн.
1	Здійснено викуп частки	452	672	10
2	Виплачено кошти учаснику	672	301, 311	10
3	Частку реалізовано третій особі	672	452	11
В окремому обліку щодо корпоративних прав одночасно відображаються витрати (10 тис. грн.) і доходи (11 тис. грн.)
4	Різницю між ціною викупу та продажу віднесено на збільшення додаткового капіталу	452	425	1
5	Третя особа погашає свої зобов'язання	301, 311	672	11

Ситуація 3. Частку в статутному фонді відступає фізична особа

Якщо покупцем частки є підприємство, то в нього запитання, як правило, виникає з приводу утримання (неутримання) прибуткового податку. Отже, чи потрібно утримувати прибутковий податок у випадку, якщо продавцем частки є фізична особа?

Тут слід звернути увагу на норму пп. «е» п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92 р. № 13-92 (далі – Декрет про прибутковий податок), згідно з якою до сукупного оподатковуваного доходу громадян не включаються

«суми, одержувані в результаті відчуження майна, що належить громадянам на правах власності, за нотаріальне посвідчення або за операції з відчуження якого сплачується державне мито чи плата за вчинення нотаріальних дій, крім доходів, одержуваних від реалізації продукції та іншого майна в результаті здійснення ними підприємницької діяльності».

Для застосування цієї норми необхідне дотримання таких умов:

1. Відчужується майно, що належить громадянину на праві власності.

2. У результаті цього відчуження отримуються суми (під якими, найімовірніше, слід розуміти грошові кошти).

3. За нотаріальне посвідчення або за операції з відчуження сплачується державне мито або плата за вчинення нотаріальних дій.

4. Не повинно йтися про відчуження майна в результаті здійснення підприємницької діяльності.

Завіривши договір купівлі-продажу у нотаріуса, всі ці умови можна виконати, оскільки частка у статутному фонді, як уже зазначалося, є майном, на яке у фізичної особи може бути право власності (1), за договором від покупця отримуються грошові кошти (2), за посвідчення договору сплачується держмито (3), і такі дії громадянина не належать до підприємницької діяльності (4).

З приводу останньої умови зауважимо, що вона дотримується навіть у тому разі, якщо фізичну особу – учасника (засновника) зареєстровано як суб'єкта підприємницької діяльності. Пояснення цього просте. Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про підприємництво» від 07.02.91 р. № 698-ХII створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

При відступленні частки за компенсацію фізичній особі є сенс наполягати на нотаріальному засвідченні договору

За відсутності нотаріального засвідчення договору виплачувані підприємством суми оподатковуватимуться в порядку, визначеному частиною 4 статті 13 Декрету про прибутковий податок. Вона передбачає таке:

«При здійсненні операцій з купівлі-продажу корпоративних прав та визначених законом цінних паперів, крім набутих у випадках, визначених пунктом «з» статті 5 цього Декрету, оподатковуваним доходом громадянина, у тому числі зареєстрованого як суб'єкт підприємницької діяльності, вважається прибуток, тобто різниця між доходом, отриманим від продажу таких корпоративних прав та цінних паперів протягом звітного року, та документально підтвердженими витратами на їх придбання, понесеними громадянином протягом звітного року або попередніх звітному років. Облік фінансових результатів операцій з купівлі-продажу корпоративних прав та цінних паперів ведеться у порядку, встановленому пунктом 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Прибуток, отриманий громадянином від операцій з купівлі-продажу корпоративних прав та цінних паперів, обчислений за результатами звітного року, включається до складу його сукупного річного оподатковуваного доходу».

Знову виникає все те ж запитання: чи потрібно підприємству – покупцю частки утримувати прибутковий податок при здійсненні відповідної виплати (якщо договір не було нотаріально засвідчено)? Думки із цього приводу розходяться. Не дуже послідовною виглядає і позиція ДПАУ.

Так, у листі ДПАУ від 17.04.2002 р. № 2466/6/17-0516 ДПАУ фактично наполягає на утриманні прибуткового податку при купівлі корпоративних прав у фізичної особи.

У пізнішому листі від 07.10.2002 р. № 15380/7/17-0117 (далі – лист № 15380) зазначається, що відповідальним за внесення до бюджету податку з доходів, отриманих від продажу акцій, є громадянин, з чого можна зробити висновок, що підприємство при придбанні корпоративних прав (режим оподаткування яких аналогічний оподаткуванню операцій з акціями) не повинне утримувати прибутковий податок, а фізична особа звітує перед податковим органом шляхом подання декларації, після чого податковий орган розраховує суму прибуткового податку, що підлягає сплаті (або поверненню), з урахуванням витрат на придбання корпоративних прав.

Причому лист № 15380 вийшов з-під пера ДПАУ набагато пізніше за прийняття і набрання чинності Законом України від 29.11.2001 р. № 2831-III, яким фразу «при цьому особою, відповідальною за внесення податку до бюджету, є такий громадянин» було виключено з Декрету про прибутковий податок.

Саме такий підхід здається нам найбільш виправданим. Однак, ураховуючи мінливість позиції ДПАУ, радимо все-таки скористатися пп. «е» п. 1 ст. 5 Декрету про прибутковий податок, засвідчивши договір нотаріально. Звичайно, в такому разі доведеться понести певні витрати (зокрема, на сплату держмита в розмірі 1 %, а також послуг нотаріуса), зате не доведеться сплачувати прибутковий податок.

Ситуація 4. Фізична особа одержує частку як дарунок (тобто в результаті відступлення, проведеного на безоплатній основі)

Не виключено, що скористатися пп. «ж» п. 1 ст. 5 Декрету про прибутковий податок податкові органи не дадуть. Нагадаємо, що ця норма зазначає про невключення до сукупного оподатковуваного доходу сум, одержуваних у результаті успадкування і дарування. Як бачимо, тут фігурують суми, а не вартість майна. Саме цей момент може дати підставу для відмови у використанні названої норми. І напевно податківці намагатимуться відмовити в його застосовності у відносинах підприємство – фізична особа.

Однак це ще не означає, що вартість розглядуваної частки слід включати в дохід і обкладати прибутковим податком. На допомогу тут приходить уже згадувана вище частина 4 статті 13 Декрету про прибутковий податок. Саме вона дає всі підстави для включення до складу сукупного доходу тільки прибутку від операцій купівлі-продажу корпоративних прав, тобто різниці між доходом, отриманим від продажу таких корпоративних прав та цінних паперів, і документально підтвердженими витратами на їх придбання. Розрахувати цей прибуток можна буде, тільки продавши корпоративні права. Тому, на наш погляд, отримана безоплатно частка не повинна обкладатися прибутковим податком. Інша справа, що при її продажу (відступленні) або при виході з ТОВ необхідно буде збільшити доходи на всю суму у зв'язку з відсутністю витрат на придбання частки.

Ситуація 5. Частку відступає підприємство – платник єдиного податку

Як правило, при відступленні частки «єдиноподатником» виникає запитання: чи включати отримані за відступлену частку грошові кошти (а це мають бути саме грошові кошти, якщо підприємство й надалі бажає користуватися принадами спрощеної системи оподаткування) до складу виручки?

Нагадаємо, що згідно з Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року № 727/98 виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (і) до каси за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Кошти, отримані «єдиноподатником» від відступлення частки, включаються до виручки

Звичайно, згідно із Законом про податок на прибуток частка у статутному фонді ТОВ (корпоративні права) не відноситься до товарів, а віднесення її відступлення до продажу робіт (послуг) для цілей єдиного податку виглядає також сумнівним. Однак ми вважаємо, що безпечніше суму, отриману від відступлення частки, все-таки включити до складу виручки від реалізації та обкласти єдиним податком.

З урахуванням позиції податківців, які наполягають на обкладенні «всього», що надходить на рахунок або до каси, саме такий варіант поведінки здається нам найбільш обґрунтованим.

 

Дмитро Винокуров

Заступник головного редактора газети  «Податки та бухгалтерський облік»

«Податки та бухгалтерський облік», 3 липня 2003 р., № 53 (611), с. 39