Допомога по тимчасовій непрацездатності при народженні дитини (Помощь по временной неработоспособности при рождении ребенка)

ДОПОМОГА ПО ТИМЧАСОВІЙ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ ПРИ НАРОДЖЕННІ ДИТИНИ

«Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ»

N 37, від 16 вересня 2002 р.

Ірина Єременко

начальник відділу страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності Мінпраці України

Нормальна тривалість робочого часу працівників відповідно до частини першої статті 50 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Під час укладання колективного договору підприємства та організації можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу, тобто менше ніж 40 годин на тиждень.

Роботу зі скороченою тривалістю робочого часу регламентовано ст. 51 КЗпП України. Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник має виконувати трудові обов'язки, скорочується, але працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного посадового окладу.

Статтею 56 КЗпП України передбачено, що за угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як у разі прийняття на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. За бажанням працівника йому може бути встановлено неповний робочий день за неповного робочого тижня. Неповний робочий час може бути встановлено на певний період і без обмеження терміну.

Нормальна і скорочена тривалість робочого часу встановлюється нормативними актами, а робота на умовах неповного робочого часу - за погодженням між працівником і власником.

Відповідно до статті 32 КЗпП України через зміни в організації виробництва та зміну істотних умов праці неповний робочий час може бути встановлено за ініціативою роботодавця. У разі запровадження неповного робочого часу за ініціативою власника або уповноваженого ним органу колективним договором може бути встановлено нижню межу неповного робочого часу.

На відміну від роботи за скороченої тривалості робочого часу оплата праці за роботи на умовах неповного робочого часу здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою непрацездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», допомога по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується, починаючи від шостого дня непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати в разі настання страхового випадку.

Це ж стосується і оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця. Відповідно до п. 2 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.01 за N 439, перші п'ять днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі оплачуються власником або уповноваженим ним органом замість втраченого заробітку за робочі дні (години) згідно з графіком роботи застрахованої особи, що припадають на перші п'ять календарних днів тимчасової непрацездатності. Підставою для оплати є листок непрацездатності, виданий в установленому порядку.

Оскільки у запитанні йдеться саме про роботу на умовах неповного робочого часу, а не про роботу із скороченою тривалістю робочого часу, оплата листка непрацездатності за роботи на умовах неповного робочого тижня здійснюється за робочі дні, у які працівник мав працювати згідно з встановленим йому графіком роботи, і які припадають на період тимчасової непрацездатності.

Ні, не маєте. Відповідно до підпункту «б» пункту 3.15 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.01 за N 455 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.12.01 за N 1005/6196, листок непрацездатності не видається для догляду за хворою дитиною в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Згідно з частиною 1 статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності.

Отже, у зазначеному випадку допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 3-х років не надається.

До набрання чинності Законом України від 18.01.01 за N 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» призначення допомоги при народженні дитини працюючим особам здійснювалось відповідно до Закону України від 21.10.92 за N 2811 «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (зі змінами та доповненнями). Цим Законом було встановлено термін 6 місяців від дня народження дитини, протягом якого можна звернутись за призначенням допомоги при народженні дитини.

З набранням чинності Законом (28.02.01 за N 2240-ІІІ) допомогу при народженні дитини призначають і виплачують одному із застрахованих батьків дитини за основним місцем роботи. Цю допомогу виплачують за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Законом не обмежено термін звернення за призначенням допомоги при народженні дитини, окрім випадків усиновлення та встановлення опікунства (підстава - частина 2 статті 40 Закону за N 2240-ІІІ).

Оскільки на дату набрання чинності Законом за N 2240-ІП (28.02.01) термін звернення (6 місяців), передбачений Законом за N 2811, не закінчився, працівниця фірми «Взуття ЛВФ» не втратила права на допомогу при народженні дитини, яку має бути виплачено відповідно до Закону України за N 2240-ІП.

Отже бухгалтерія ДФ «Взуття ЛВФ» вчинила правильно, виплативши допомогу при народженні дитини. Разом з тим, розмір цієї допомоги визначено неправильно.

Допомога при народженні дитини виплачується в розмірі, встановленому на дату народження дитини, а не на дату звернення за її призначенням. У грудні 2000 року розмір допомоги при народженні дитини становив 111 грн., у грудні 2001 року (дата народження дитини, зазначена в другому запитанні) - 180 грн.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» визначено види матеріального забезпечення, які надаються застрахованим особам за цим видом страхування, в тому числі допомога при народженні дитини та допомога на поховання.

Додаткової допомоги при народженні дитини (залежно від своєчасності взяття на облік у лікувальній установі вагітної жінки) та додаткової допомоги на поховання (залежно від доходів сім'ї) цим Законом не передбачено.

Законодавством про страхування не передбачено також пільг громадянам, котрі мають статус особи, яка працює чи проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» мінімальний розмір допомоги при народженні дитини становить 64 відсотки прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років (307 грн.), тобто 196,48 грн.

Згідно зі статтею 5 цього Закону мінімальний розмір допомоги на поховання з усіх видів загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлено в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи (365 грн.), тобто 182,5 грн.

Правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, виходячи з фінансових можливостей Фонду, затверджено нові розміри допомоги при народженні дитини - 300 грн., допомоги на поховання - 300 грн., які набули чинності з 1 квітня 2002 року (постанова правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 29.03.02 за N 3).

Згідно з Законом України від 11.01.01 за N 2213-ІІІ «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» (зі змінами та доповненнями) та Законом України від 23.09.99 за N 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (зі змінами та доповненнями) об'єктом нарахування внесків до Фонду соціального страхування України на випадок безробіття (від 9 лютого 2002 р. - у розмірі 2,1%), до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (від 9 лютого 2002 р. - у розмірі 2,9%) та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України є суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Об'єктом нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (32%) згідно з п. 1 статті 2 Закону України від 26.06.97 за N 400/97-ВР (зі змінами та доповненнями) є фактичні витрати на оплату праці працівників, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, ухваленими відповідно до Закону України «Про оплату праці» (крім сум виплат, що не враховуються під час визначення бази нарахування страхових внесків відповідно до п. 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»), а також винагороди, що виплачуються за виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами.

Для найманих працівників внески до Фонду соціального страхування України на випадок безробіття (у розмірі 0,5%) та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (у розмірі 0,25% чи 0,5%) утримуються із сум оплати праці, до яких входять основна, додаткова заробітна платня, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування (1 або 2%) для найманих працівників утримується із сукупного оподатковуваного доходу, обчисленого відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 4.6 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Мінстату від 11.12.95 за N 323 та зареєстрованої Мін'юстом 21.12.95 за N 465/1001, допомога по тимчасовій непрацездатності, яка надається за рахунок коштів соціального страхування, не входить до фонду оплати праці. Тому суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що виплачуються за рахунок коштів роботодавця згідно зі статтею 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування», також не належать до фонду оплати праці.

Таким чином, суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця не є об'єктом для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (32%), а також утримання внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (0,5%) та на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами, зумовленими народженням та похованням (0,25% чи 0,5%).

Кошти, отримані застрахованими особами за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу громадян, а тому з них утримується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування (1% чи 2%).

Пунктом 7 Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 06.05.01 за N 439 (зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.02 за N 308), визначено, що витрати, пов'язані з оплатою перших п'яти днів тимчасової непрацездатності згідно з пп. 5.6.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» входять до валових витрат, а для бюджетних установ і організацій ці витрати віднесено на їхні видатки за кодом економічної класифікації 1113 «Виплати по тимчасовій непрацездатності».