Відповідно до ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (Соответственно ст. 9 ЖК никто не может быть выдворен из занимаемого жилого помещения или ограниченный в правое пользование жилым помещением иначе как из оснований и в порядке, предусмотренных законом)

    СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
                           У Х В А Л А
                             02.09.92
 
                             (Витяг)
     Громада УГКЦ св. Анни м. Борислава пред'явила позов до Б. про
виселення  з  квартири.  Позивач  вказував,  що рішенням виконкому
Бориславської міської Ради спірний будинок повернуто їх громаді  у
власність.  Посилаючись  на те,  що сім'ї відповідачів надана інша
квартира,  але добровільно звільнити її вони не  бажають,  позивач
просив задовольнити позов.
     Рішенням Бориславського  міського народного суду від 1 жовтня
1991 р.,  залишеним без зміни ухвалою судової колегії  Львівського
обласного суду від 2 грудня 1991 р., позов задоволено.
     Постановою президії  Львівського обласного суду від 12 червня
1992 р.  залишено без задоволення протест заступника  Генерального
прокурора України.
     У протесті  в.  о.  Генерального  прокурора України ставиться
питання про скасування постановлених по справі  судових  рішень  і
направлення справи на новий розгляд.
     Судова колегія  Верховного  Суду України знайшла,  що протест
підлягає задоволенню з таких підстав.
     Постановляючи рішення про задоволення позову,  суд виходив  з
того,  що  спірний  будинок  правомірно  був переданий у власність
громаді УГКЦ св.  Анни і вправі була вимагати розірвання  договору
житлового  найму  з  відповідачами,  яким  у встановленому порядку
надана інша квартира.
     З такими висновками погодилися  судова  колегія  та  президія
обласного суду, залишаючи рішення без зміни.
     Проте визнати такі висновки правильними не можна.
     Згідно з  Положенням  про  релігійні об'єднання в Українській
РСР, яке діяло до прийняття Закону України "Про свободу совісті та
релігійні організації" ( 987-12 ),  культові будівлі і майно,  які
знаходилися  у  державній   власності,   передавались   релігійним
організаціям тільки у користування. Можливість повернення їм майна
у власність передбачена зазначеним Законом,  який був  введений  в
дію   з   23  квітня  1991  р.,  тобто  після  виникнення  спірних
правовідносин.
     Крім того,  спірний  будинок  входив  до державного житлового
фонду, а  у  відповідності з вимогами статей 7 та 8 ЖК ( 5464-10 )
вирішення питань про виключення з житлового фонду жилих будинків і
жилих  приміщень  та  переведення їх у нежилі входить до виключної
компетенції виконкомів обласних Рад.
     Таким чином,  погодитися із висновком суду про те, що рішення
виконкому від 20 вересня 1990 р.  про передачу спірного будинку  у
власність  громаді  УГКЦ  св.  Анни  було прийнято правомірно,  не
можна,  оскільки він зроблений в порушення вимог статей 15, 30, 62
ЦПК ( 1501-06 ).
     З матеріалів  справи  також вбачається,  що відповідачі своєї
згоди на розірвання договору найму жилого  приміщення  з  ними  не
давали.
     Згідно ж з ст.  108 ЖК  (  5464-10  )  договір  найму  жилого
приміщення  в  будинках  державного і громадського житлового фонду
може  бути  розірвано  на  вимогу  наймодавця  лише   з   підстав,
установлених законом.
     Вирішуючи спір,  суд не вияснив у позивача,  з яких  правових
підстав вони ставлять питання про розірвання договору найму жилого
приміщення з відповідачами,  їх виселення з нього і  не  обговорив
питання,  чи  вправі  позивач звертатися з такими вимогами при тій
обставині,  що в жодних договірних відносинах з відповідачами вони
не перебували.
     Згідно з ст. 9 ЖК ( 5464-10 ) ніхто не може бути виселений із
займаного  жилого  приміщення  або  обмежений у праві користування
жилим приміщенням інакше як з підстав і  в  порядку,  передбачених
законом.  Судова  колегія  Верховного Суду України визнала,  що за
таких  обставин   постановлені   в   справі   рішення   підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
 
 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
 N 2, 1995 р.