|
Останнім часом через відомі всім і, на жаль, невтішні прогнози на урожай усе частіше увагу «контролерів» привертають питання ціноутворення, у зв’язку з чим кількість осіб, притягнених до відповідальності, стала неухильно зростати. У пропонованій публікації розглянемо правомірність тих чи інших вимог ціновиків, пов’язаних із дотриманням дисципліни цін.
|
|
«Продовольче» ціноутворення
Про ціни взагалі
Напевно, ми не відкриємо великої таємниці, якщо скажемо, що відповідно до статті 6 Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 03.12.90 р. № 507-XII (далі – Закон про ціни) «в народному господарстві застосовуються вільні ціни й тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи». Зрозуміло, що вільні ціни й тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Отже, держава в особі своїх органів (про які йтиметься далі) визначає види продукції, товарів і послуг (далі – товари), ціни й тарифи (далі – ціни) на які підлягають держрегулюванню, а ціни на решту віддає на відкуп продавців (виробників). Як бачимо, за загальним правилом, ціна встановлюється за угодою сторін. Держрегулювання цін – виняток із цього правила.
У Законі про ціни зазначається, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:
– державних фіксованих цін;
– граничних рівнів цін або граничних відхилень від державних фіксованих цін.
Порушення державної дисципліни цін тягне за собою передбачену чинним законодавством відповідальність. Але, щоб не повторювати помилок деяких органів виконавчої влади, перш ніж говорити про відповідальність, спочатку потрібно з’ясувати, чи дотримано умов, сукупність яких може дати підстави для притягнення до неї.
Що взагалі розуміється під фразою порушення дисципліни цін? І що потрібно для звинувачення в цьому підприємства або посадову особу (про підприємців ітиметься нижче). Перш за все, потрібно знати перелік товарів-винятків, ціни на які встановлюються не вільно господарюючими суб’єктами, а в адміністративному порядку – державою. Але встановити регульовані ціни на певний товар (групу товарів) недостатньо, потрібно, щоб це було зроблено уповноваженим на те органом. Тому слід з’ясувати повноваження у сфері ціноутворення тих чи інших державних органів. І лише якщо все це дотримано і в ході перевірки (причому проведеній відповідно до законодавства) встановлено, що рівень цін на підприємстві дійсно не відповідає встановленому державою, то тільки тоді можна говорити про порушення і притягати до відповідальності. Але про все по порядку.
Уповноважені органи
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України:
|
«Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень і способом, передбаченим Конституцією та законами України».
|
|
|
Законом про ціни встановлено такі повноваження Кабінету Міністрів України (КМУ):
– забезпечувати здійснення державної політики цін;
– визначати перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління;
– визначати повноваження органів державного управління у сфері встановлення і застосування цін (тарифів), а також з контролю за ціною (тарифами).
Це узгоджується і з Конституцією України, стаття 19 якої покладає на КМУ зобов’язання щодо забезпечення цінової політики (стаття 116).
|
Важливо визначити, чи має той чи інший державний орган повноваження у сфері ціноутворення
|
Реалізуючи ці повноваження, КМУ затвердив постанову «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади і виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» від 25.12.96 р. № 1548 (далі – Постанова № 1548). У ній чітко визначено повноваження відповідних органів у сфері регулювання цін. Причому ці повноваження обмежуються наведеними там же переліками товарів, ціни на які підлягають регулюванню відповідним органом. На наш погляд, зазначений перелік товарів є вичерпним відносно цін, що регулюються наведеними в них органами виконавчої влади та виконавчими органами міських рад. Про це ж свідчить лист Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 14.03.2002 р. № 2-222/1432.
Безпосередньо КМУ в окремих випадках своїми актами регулює ціни й на інші товари. Наприклад, це було зроблено в постанові від 21.06.2001 р. № 700 стосовно лікеро-горілчаних виробів. Але цей випадок в межах цієї статті не розглядаємо з двох причин. По-перше, ми про нього вже неодноразово писали (див. наприклад, матеріал «До питання про накладення штрафних санкцій за порушення мінімальних цін» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2002, № 16), а по-друге, встановлення цін на лікеро-горілчані вироби та відповідальність за їх порушення регулюється спеціальним законодавством.
Отже, зробимо проміжний висновок: наявність повноважень того чи іншого органу щодо встановлення (регулювання) цін на певний товар (нагадуємо, що під терміном «товар» у статті розуміються також роботи й послуги), залежить від того, чи включено цей орган до Постанови № 1548, а також від того, чи містить цей документ відповідний товар. Що стосується контролю за дотриманням цін, то він покладається на державну інспекцію по контролю за цінами.
Розглянемо приклад із крупами (алгоритм міркувань стосовно всіх інших товарів буде аналогічним).
Операція «Продовольча безпека країни»
Недавня криза на продовольчому ринку країни оголила існуючі в законодавстві про ціноутворення проблеми. Щойно почали зростати ціни на окремі види продовольчих товарів, центральна влада стала «тиснути» на місцеву з тим, щоб останні розібралися в ситуації. Причому без належної нормативної підтримки.
Окремі облдержадміністрації відреагували на це негайно, приймаючи відповідні розпорядження, якими вводилися максимальні роздрібні ціни, обмежувалися торговельні надбавки (граничні рівні рентабельності виробництва) на окремі види продовольчих товарів. До речі, це в Україні відбувається далеко не вперше. Місцеві органи влади й раніше дуже «щільно» займалися регулюванням цін. На підприємства (підприємців!), які не виконували ці вимоги місцевої влади, було накладено штрафи (в окремих випадках суб’єкти господарювання відкараскувалися лише «вказівками» про необхідність приведення цін «у відповідність»...).
Відповімо на запитання: чи правомірно в цій ситуації було накладено штрафи?
Відповідь на нього, на наш погляд, залежить від періоду, в який здійснювався продаж товарів за цінами, що не відповідають розпорядженням місцевої влади. Звертаємо увагу, що у зв’язку з прийняттям постанови КМУ від 24.07.2003 р. № 1150 (що внесла зміну до Постанови № 1548) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації отримали право встановлювати граничні торговельні надбавки на зерно, борошно, хліб і хлібобулочні вироби, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичину, ковбаси варені, молоко, сири, масло вершкове та олію. До цього часу вони такого права не мали (виняток становило дитяче харчування, на яке обладміністрації могли встановлювати граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки).
|
До 24 липня 2003 року облдержадміністрації не мали права регулювати ціни на продовольчі товари
|
Відповідні розпорядження, прийняті до 24.07.2003 р. (а більшість якраз і прийнято до цієї дати), обладміністрації обґрунтовують, як правило, нормами статті 8 Закону про ціни, згідно з якою
|
«у разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів».
|
|
Водночас сама по собі ця стаття не дає обладміністраціям право встановлювати регульовані ціни. Особливо наочно цей висновок демонструється положеннями статті 4 Закону про ціни, що визначає повноваження Кабміну. Це неодноразово підтверджував Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва (див. наприклад, рішення від 25.12.2000 р. № 17-99/12).
Розглядаючи можливий спір щодо накладення на підприємство санкцій, господарський суд, на наш погляд, повинен керуватися положеннями статті 4 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює, що
|
«Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України».
|
|
Говорити про можливість застосування санкцій за порушення «цінових» розпоряджень обладміністрацій можна тільки після надання Кабміном цьому органу повноважень, що в цьому випадку (стосовно цін на крупу) відбулося після прийняття Постанови № 1150. Хоча, відверто кажучи, розпорядження, прийняті з перевищенням повноважень, узагалі повинні визнаватися недійсними.
Певні труднощі виникають при практичному застосуванні встановлених обладміністраціями граничних рівнів торговельних надбавок. Візьмемо, наприклад, розпорядження Харківської облдержадміністрації від 07.07.2003 р. № 210. Ним, зокрема, введено граничні рівні торговельних надбавок на окремі продукти харчування (борошно, макаронні вироби, крупи, цукор-пісок) у розмірі 10 % від відпускних цін підприємств-виробників або митної вартості. Там же встановлено, по-перше, що «перерозподіл торговельних надбавок між оптовими та роздрібними підприємствами торгівлі здійснюється за умови, що граничний рівень оптової надбавки становить 3 %», і по-друге, що «в торговельних надбавках враховано оптову надбавку і податок на додану вартість».
Основні труднощі виникають при аналізі другої вимоги, для коректного виконання якої кожному торговцю (перепродавцю) потрібно знати ціну підприємства-виробника. За відсутності такої інформації вважаємо допустимим другому перепродавцю використовувати торговельну надбавку у розмірі 7 % (10 % – 3 %), хоча це також не відповідає цілям, які ставилися при прийнятті розпорядження обладміністрації.
Розрахунок торговельної надбавки (з урахуванням вимоги згаданого розпорядження, згідно з яким у торговельних надбавках враховано податок на додану вартість), на наш погляд, має зводитися до формули:
Ціна виробника з ПДВ х 0,1.
Кінцева максимальна ціна реалізації має становити:
Ціна виробника з ПДВ х 1,1.
У зв’язку з тим, що в торговельних надбавках враховано ПДВ, в дещо привілейованому становищі опиняються неплатники ПДВ. Як бачимо, при такому підході надбавка, про яку йдеться в харківському розпорядженні, не відповідає класичному уявленню про торговельні надбавки.
Що ж до товарів, що імпортуються, то торговельна надбавка у розмірі 10 % до митної вартості не міститиме податку на додану вартість, оскільки ПДВ до митної вартості не входить, а нараховується на неї.
Перевірки дотримання дисципліни цін
Як зазначалося, здійснення контролю за дотриманням цін покладається на державну інспекцію по контролю за цінами (далі – Держцінінспекція). Одним із методів контролю є проведення перевірок дотримання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів. До повноважень Держцінінспекції входить, зокрема, вжиття заходів за порушення підприємствами порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів. Серед таких заходів не на останньому місці застосування до підприємств економічних санкцій (штрафів), а також накладення на посадовців адміністративних штрафів.
На жаль, на перевірки, що проводяться Держцінінспекцією, не поширюються положення Указу Президента України «Про деякі заходи щодо дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.98 р. № 817/98, оскільки цей орган не є контролюючим у термінах зазначеного документа. Це, у свою чергу, означає, що у випадку, що розглядається, не діють підстави проведення перевірки, їх періодичність, а також відсутня необхідність у здійсненні посадовцями Держцінінспекції запису в журналі реєстрації перевірок.
|
Перевірки Держцінінспекції не підпадають під дію Указу про дерегулювання.
|
Цікаво зазначити, що згідно з частиною 3 статті 13 Закону про ціни «державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов’язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», крім повноважень, передбачених пунктами 6 – 9 статті 11 зазначеного Закону». Хоча не зовсім зрозуміло, як на практиці повинні застосовуватися окремі з наведених у Законі України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII, тим більше що не всі вони містяться в підзаконних актах, що регламентують діяльність Держцінінспекції.
Держцінінспекція має такі права:
– проводити на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та інших документів, пов’язаних із формуванням, установленням і застосуванням цін і тарифів;
– одержувати в установленому порядку від підприємств, установ і організацій матеріали та інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань;
– обстежувати в установленому порядку виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ і організацій, які використовуються для виготовлення, зберігання і реалізації товарів і сировини, організації та надання послуг;
– у межах своєї компетенції вимагати від керівників та інших посадових осіб органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, що перевіряються, усунення виявлених порушень порядку формування, установлення і застосування цін і тарифів;
– приймати рішення про вилучення до відповідного бюджету сум всієї необґрунтовано отриманої підприємством, установою, організацією виручки в результаті порушення державної дисципліни цін і штрафу в двократному її розмірі, а також звертатися з позовами до суду про стягнення з них зазначених сум у разі невиконання ними рішень Держцінінспекції;
– згідно з вимогами законодавства розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку формування, установлення і застосування цін і тарифів, а також невиконанням вимог органів державного контролю за цінами.
Відповідальність підприємств та їх посадових осіб
З’ясувавши всі обставини, настання яких необхідне, щоб стверджувати про порушення державної дисципліни цін, що відбулося, а також визначивши про наявність у Держцінінспекції повноважень на проведення перевірок, саме час перейти до питань відповідальності за відповідні порушення.
Стаття 14 Закону про ціни з цього приводу засвідчує таке:
|
«Вся необґрунтовано отримана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін і діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ і організацій, підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, до позабюджетних фондів місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано отриманої суми виручки. Зазначені суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду».
|
|
Порядок розрахунку розміру необґрунтовано отриманої виручки містить п. 2.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03.12.2001 р. № 298/519 (далі – Інструкція), згідно з яким вилученню підлягає різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) і вартістю реалізації, розрахованої за цінами, які повинні застосовуватися згідно з чинним законодавством. Причому, слово «продукція», що використовується в Інструкції, ймовірно, потрібно розуміти в широкому значенні (тобто воно стосується не тільки виробника).
|
У разі порушення дисципліни цін у підприємства вилучають незаконно отриману виручку і накладають штраф у подвійному розмірі цієї суми
|
Проблеми при розрахунку цього перевищення пов’язані з включенням до ціни податку на додану вартість (акцизного збору чи інших непрямих податків). Наведемо приклад.
Припустимо, що встановлена законодавством максимальна ціна на товар становить 12 грн. Підприємство ж реалізувало його за 24 грн. Належна до вилучення необґрунтовано отримана виручка становить 12 грн. У той же час, реалізувавши товар за ціною 24 грн., підприємство нарахувало ПДВ у розмірі 4 грн. Виходить, що з суми необґрунтовано отриманої виручки, яка підлягає вилученню до бюджету, підприємство сплатить ПДВ (тобто бюджет одержує 100 % від перевищення договірної ціни над регульованою і ще 20 % як ПДВ).
Те саме стосується і податку на прибуток, при розрахунку якого до складу валових доходів потрапила вилучена згодом «дельта» (сума перевищення договірної ціни над регульованою ціною). Хоча тут можливий і інший підхід, що полягає в необхідності зменшення раніше відображених валових доходів на суму вилученої «дельти». Проте його досить складно обґрунтувати. Та й покупець (платник податку на прибуток) сформує свої валові витрати, виходячи з фактично понесених витрат. Мабуть, ніхто не буде заперечувати проти зменшення доходів у бухгалтерському обліку.
Як зазначалося, крім вилучення до бюджету необґрунтовано отриманої виручки доведеться заплатити ще й штраф у подвійному розмірі цієї суми.
Говорячи вище про перевірки, ми згадували тільки підприємства, установи та організації (далі – підприємства). І це не випадково. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819, що визначає повноваження Держцінінспекції, надає їй право на проведення перевірок тільки на підприємствах. Стаття 14 Закону про ціни також установлює, що санкції застосовуються до підприємств. Про фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності там не йдеться. Саме тому, відповідаючи на запитання щодо притягнення приватного підприємця до відповідальності за статтею 14 Закону про ціни, у листі від 06.03.2002 р. № 2-221/1294 Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва зазначав, що дія Закону про ціни поширюється на юридичних осіб. Це дає приватним підприємцям додатковий аргумент у запереченні накладених санкцій.
Стаття 14 Закону про ціни зазначає також, що особи, винні в порушенні порядку встановлення і застосування цін і тарифів, притягаються до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Адміністративну відповідальність передбачено в статті 165-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП), згідно з якою порушення порядку формування, установлення і застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 – 170 грн.). За повторне протягом року правопорушення накладають штраф у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 – 255 грн.). Відповідальність за невиконання законних вимог Держцінінспекції передбачено статтею 188-3 КпАП.
Декілька слів скажемо і про кримінальну відповідальність. Свого часу Кримінальний кодекс УРСР ряснів статтями, що передбачали відповідальність за «неправильне» ціноутворення. У чинному Кримінальному кодексі України (далі – КК) ми вже не знайдемо статті «Спекуляція». Проте це ще не означає, що кримінальну відповідальність за порушення державної дисципліни цін не передбачено.
Стаття 225 КК передбачає відповідальність за умисне обмірювання, обважування, обраховування чи інше обдурювання покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг, якщо ці дії вчинено у значних розмірах. Такі дії караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Для притягнення до відповідальності за цією статтею необхідною умовою є заподіяння громадянину шкоди в сумі, що перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян (51 грн.). Причому такої шкоди має бути завдано внаслідок однократного діяння (одного продажу), що стосовно ситуації, що розглядається в статті (торгівля продуктами харчування), малоймовірно.
На закінчення зазначимо, що питання, пов’язані з неринковим ціноутворенням, навряд чи підуть у небуття цього сезону, незважаючи на те, що в основному цінові розпорядження місцевих обладміністрацій мають обмежений строк дії (наприклад, у Харкові діють тільки до 1 вересня 2003 року). Очевидно, стикатися з цими питаннями доведеться й надалі (у тому числі при проведенні перевірок за попередні періоди). Сподіваємося, що висновки, зроблені в статті, допоможуть у майбутньому краще зорієнтуватися при виникненні схожих ситуацій, а також заперечити вже накладені штрафні санкції.
|
Дмитро Винокуров
|
Заступник головного редактора газети
«Податки та бухгалтерський облік»
|
«Податки та бухгалтерський облік», 28 серпня 2003 р., № 69 (627), с. 15
