|
Операції емітента з цінними паперами власного випуску – сфера складна, широка і відповідальна. Помилки тут можуть коштувати дуже дорого: як з економічного боку, так і стосовно санкцій за порушення вимог законодавства, яке своєю традиційною невизначеністю забезпечує підстави для вільного тлумачення з боку контролюючих органів і, отже, становить для емітента реальну небезпеку «невмисних» помилок. Не уникнули подібної долі й недавні зміни у сфері ліцензійних обмежень та оподаткування операцій емітента з власними цінними паперами. У зв’язку з цим у нашій публікації детально розглянемо суть, а також обмежувально-податкові особливості однієї з поширених операцій діючого акціонерного товариства з власними акціями – додаткової емісії акцій.
|
|
Додаткова емісія акцій: обмеження та податки
Мабуть, для діючого акціонерного товариства (АТ), відкритого (ВАТ) або закритого (ЗАТ) найбільш актуальними можуть бути дві операції: додаткова емісія та викуп акцій з їх подальшим перепродажем. За своїми наслідками ці операції аналогічні: підприємство передає свої папери інвесторам. Саме ця подібність є причиною типової помилкової думки, нібито будь-який продаж емітентом власних паперів є їх емісією. У результаті може бути невірно застосовано норми чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, із змінами та доповненнями (далі – Закон про оподаткування прибутку).
Вимоги та обмеження
Отже, які ж умови дозволяють назвати банальний продаж акцій їх емісією? Відповідь проста: черговість власників цих акцій, а саме, до «перших» чи вже до «других рук» вони потраплять. Якщо акції є «новими», до цього нікому не належали, то має місце емісія, тобто їх продаж первісним власникам. Саме «емісійні» продажі формують так званий «первісний ринок цінних паперів», що накладає на емітента низку специфічних умов обмежувально-правового та податкового характеру.
|
Далеко не будь-який продаж емітентом власних паперів є їх емісією. Важливий критерій «первинності».
|
Згідно з чинним законодавством, додаткова емісія акцій, тобто операції емітента з продажу додаткової кількості акцій власного випуску при їх первинному розміщенні (розповсюдженні), може бути здійснена двома шляхами:
1) випуском в обіг «нових» акцій. Для такого випуску може існувати декілька джерел: додаткові внески (вклади), реінвестиція дивідендів і сума індексації основних фондів, проведеної відповідно до постанов Кабінету Міністрів України;
2) обміном раніше випущених облігацій цього акціонерного товариства на його акції, що знову випускаються. Слід зазначити, що цей шлях існує тільки в теорії. На сьогодні відсутні нормативні документи, покликані забезпечити практичну реалізацію відповідної норми статті 38 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII, із змінами та доповненнями (далі – Закон про господарські товариства).
На джерелах для додаткової емісії варто зупинитися окремо. По-перше, слід пам’ятати, що їх суміщення (проведення емісії одночасно за рахунок додаткових внесків, реінвестиції дивідендів, суми індексації основних фондів) заборонено Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства, в редакції рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 16.10.2000 р. № 158 (далі – Положення про зміну статутного фонду).
Має бути лише одне джерело оплати, наприклад, додаткові внески (вклади). При цьому, плануючи додаткову емісію за рахунок внесків (вкладів), акціонерне товариство повинне враховувати вимоги частини першої статті 8 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91 р. № 1201-XII, зі змінами та доповненнями (далі – Закон про цінні папери), згідно з якою акції оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також в іноземній валюті або шляхом передачі майна. Отже, можна зробити висновок, що сама можливість оплати акцій в іноземній валюті або шляхом передачі інвесторами майна має бути прописана в статуті АТ. Якщо ж у статуті товариства такі положення відсутні, то для емітента можливі два шляхи: або оплата акцій додаткової емісії виключно в гривнях, або попереднє внесення до статуту змін, що допускають можливість оплати акцій товариства іноземною валютою чи шляхом передачі майна. До речі, не слід забувати, що крім самої можливості передачі майна, статут АТ повинен містити також і порядок оцінки майна, що вноситься. І нарешті, головне, що необхідно враховувати при додатковій емісії за рахунок внесків (вкладів) – це їх обов’язковий майновий характер: грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті, будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність). Роботи та послуги не можуть бути внесками (вкладами) до статутного фонду АТ. Втім, це обмеження досить легко обійти: варто емітенту заздалегідь «обзавестися» кредиторською заборгованістю за отриманими послугами (роботами), а потім, на етапі емісії, зарахувати такий грошовий борг емітента з грошовим боргом інвестора з оплати акцій.
|
Роботи та послуги не можуть виступати внесками (вкладами) до статутного фонду АТ.
|
При додатковій емісії акцій за рахунок реінвестиції дивідендів (виплата дивідендів акціями) та суми індексації основних фондів(суми індексації балансової вартості основних фондів, зменшеної на суму індексації зносу щодо них) згідно з постановами КМУ (індексація передбачалася станом на 1 травня 1992 року, 1 серпня 1993 року, 1 січня 1995 року і 1 квітня 1996 року) склад акціонерів товариства не змінюється, а акції, що додатково випускаються, розподіляються між ними пропорційно до частини кожного в статутному фонді АТ. Проте це правило виглядає просто лише в теорії. На практиці ж акціонерне товариство майже напевно зіткнеться з «математичними» проблемами такого «пропорційного» розподілу додаткових акцій. Вони будуть обумовлені необхідністю дотримання принципів рівної номінальної вартості всіх акцій товариства (у тому числі й тих, що додатково випускаються, – ст. 24 Закону про господарські товариства) і неподільності кожної акції (ст. 5 Закону про цінні папери). Йдеться про випадок, коли після розрахунку для кожного акціонера суми дивідендів, належної йому, або суми індексації основних засобів виявляється, що на цю конкретну суму слід видати не ціле, а дробове число акцій додаткової емісії, наприклад 21,56 акції. А це просто неможливо зважаючи на принцип неподільності акції. Що ж робити з цими 0,56 акції? Тут можливі два виходи. Перший, що «лежить на поверхні», округлити в той чи інший бік. Але тоді не вийде «пропорційного розподілу» акцій, що додатково випускаються, а це вже формальне порушення вимог законодавства (пункту 5 Положення про порядок реєстрації випуску акцій акціонерного товариства при збільшенні статутного фонду у зв’язку з індексацією основних фондів (07-04/98), затвердженого рішенням ДКЦПФР від 17.03.2000 р. № 25 (далі – Положення про реєстрацію випуску при індексації основних фондів) і пункту 5 Положення про зміну статутного фонду). У разі «непропорційного розподілу» також виникнуть проблеми податкового характеру (ми їх розглянемо далі). Другий вихід, хоча і витратний для товариства, видається нам єдино можливим – ще до початку «пропорційно розподілюваної» додаткової емісії провести деномінацію всіх акцій АТ, що вже знаходяться в обігу. Мета такого кроку – максимально знизити номінальну вартість однієї акції, тобто здійснити такий вид деномінації, як дроблення всіх акцій. При цьому розмір статутного фонду товариства не змінюється, а існуючі акціонери замість акцій з колишньою номінальною вартістю одержують їх більшу кількість, але з меншою номінальною вартістю (номінальна вартість пакета акцій кожного акціонера не змінюється). При дробленні акцій необхідно керуватися Положенням про порядок реєстрації випуску акцій акціонерного товариства при зміні номінальної вартості та кількості акцій без зміни розміру статутного фонду, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 14.09.2000 р. № 125, а також ураховувати, що рішенням ДКЦПФР від 14.05.97 р. № 6 мінімальний розмір номінальної вартості акції встановлено на рівні 1 копійки, а номінальна вартість, що перевищує цю межу, повинна складатися з цілого числа копійок.
|
При пропорційному розподілі між акціонерами акцій додаткової емісії товариство майже напевно зіткнеться з проблемою «математичного» характеру. Єдиний, на наш погляд, вихід – провести попередню деномінацію (дроблення) акцій, що знаходяться в обігу.
|
При реінвестиції дивідендів додатковим стримуючим чинником може стати необхідність наявності заяв усіх акціонерів щодо їх згоди спрямувати нараховану кожному з них суму дивідендів на додатковий випуск акцій (пункт 9 Положення про зміну статутного фонду). Якщо кількість акціонерів товариства значна, то збір таких заяв від кожного з них може перетворитися на майже нерозв’язну проблему. Ця проблема ще більше посилиться у разі, якщо АТ випускало акції на пред’явника і тепер не має можливості встановити їх конкретних власників інакше як шляхом звернення до них через засоби масової інформації.
|
Додаткова емісія за рахунок реінвестиції дивідендів також може бути пов’язана з проблемою збору відповідних заяв від усіх акціонерів.
|
Що стосується додаткової емісії за рахунок індексації основних фондів, то слід підкреслити, що вона є правом, а не обов’язком товариства і може бути здійснена тільки в межах суми індексації, яку було проведено АТ згідно з постановами КМУ. Правила і вимоги до додаткової емісії акцій за рахунок суми індексації визначено Положенням про реєстрацію випуску при індексації основних фондів.
Результатом і метою додаткової емісії акцій є збільшення статутного фонду АТ. Згідно зі ст. 38 Закону про господарські товариства ставити таку мету акціонерне товариство має право тільки в тому разі, якщо всі раніше випущені ним акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної. Додаткові вказівки щодо цього містяться також у статті 7 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91 р. № 1201-XII, зі змінами та доповненнями: додатковий випуск (емісія) акцій можливий у тому разі, якщо попередні випуски акцій було зареєстровано в системі органів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі – ДКЦПФР). Зупинимося детальніше на кожному з цих обмежень.
Що стосується повної оплати раніше випущених акцій за вартістю не нижче номінальної, то слід ураховувати таке. Як такий продаж акцій, що додатково випускаються, за ціною, нижчою за номінал, прямо заборонено Положенням про зміну статутного фонду. З повною оплатою раніше випущених акцій питання куди більш цікаве. Вказівки на цей рахунок містить стаття 33 Закону про господарські товариства. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що за певних, лояльних до інвесторів-неплатників умов статуту конкретного акціонерного товариства, цілком можливий випадок, коли тривалий час заявлені до купівлі акції залишатимуться неоплаченими і, отже, не переданими інвесторам. Мабуть, тут єдиним раціональним виходом для акціонерного товариства, що планує збільшення статутного фонду, може бути використання права на реалізацію неоплачених акцій. Згідно зі статтею 33 Закону про господарські товариства таке право виникає у акціонерного товариства – емітента при неоплаті акцій протягом 3 місяців після встановленого терміну платежу.
У разі додаткової емісії акцій без реєстрації в ДКЦПФР попереднього випуску акцій всі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважаються недійсними, що тягне за собою необхідність повернення внесених сум або майна.
Наступне обмеження, встановлене статтею 34 Закону про господарські товариства, полягає в забороні емісії акцій для покриття збитків, пов’язаних з господарською діяльністю АТ. Проте застосовується воно далеко не в усіх випадках додаткової емісії акцій, зокрема, не застосовується при збільшенні статутного фонду за рахунок сум індексації основних фондів. Як зазначає ДКЦПФР у своєму роз’ясненні від 11.02.97 р. № 5, у цьому разі емітент не залучає додаткові кошти, а отже, на покриття збитків у принципі й спрямовувати нічого. У двох інших можливих варіантах збільшення статутного фонду (за рахунок додаткових внесків та реінвестиції дивідендів) заборона на покриття збитків накладає на емітента не більше ніж «моральні» зобов’язання. Річ у тім, що на практиці дотримання цього обмеження віддається на відкуп ДКЦПФР. Так, у своєму рішенні від 29.08.97 р. № 22 вона зазначає, що емітенту може бути відмовлено в реєстрації випуску або інформації про випуск акцій (фактично це означає заборону додаткової емісії) у разі виявлення в рішенні або інформації про випуск акцій чи в інших документах, які подаються для реєстрації випуску акцій та інформації про їх випуск, відомостей, які дозволяють зробити висновок про залучення коштів від емісії з метою покриття збитків, пов’язаних із господарською діяльністю емітента. Саме суб’єктивна думка (висновок) фахівців ДКЦПФР і буде тут головним обмежуючим фактором. Немає висновку – немає обмеження: у зазначеному рішенні № 22 вказується, що сам факт наявності збитків у емітента без висновку ДКЦПФР про націленість емісії на їх покриття не може бути підставою для відмови в реєстрації.
|
Заборона на додаткову емісію може мати місце в тому разі, якщо ДКЦПФР на підставі поданих документів дійде висновку про її спрямованість на покриття збитків господарської діяльності емітента.
|
Утім, суб’єктивністю висновків ДКЦПФР і вузькістю підстав для них навряд чи варто спокушатися, адже існує адміністративна і навіть кримінальна відповідальність (ст. 223 КК) за внесення завідомо недостовірної інформації в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, а також затвердження таких документів.
Наступне, про що необхідно пам’ятати (і, перш за все, керівництву АТ) при здійсненні додаткової емісії – це необхідність реєстрації зміненого обсягу акцій товариства в системі органів ДКЦПФР. Недотримання цієї вимоги загрожує штрафами для самого АТ, а також адміністративною або кримінальною відповідальністю для його посадовців. Реєстрація додаткового випуску акцій (а для ВАТ при залученні додаткових внесків до статутного фонду, крім того, ще й реєстрація інформації про випуск) здійснюється відповідно до таких нормативних документів:
• при залученні додаткових внесків і реінвестиції дивідендів – Положенням про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств, у редакції рішення ДКЦПФР від 09.02.2001 р. № 18 і Положенням про порядок реєстрації випуску акцій закритих акціонерних товариств, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 11.06.2002 р. № 167;
• при збільшенні статутного фонду у зв’язку з індексацією основних фондів згідно з постановами КМУ – Положенням про реєстрацію випуску при індексації основних фондів, що поширюється як на ВАТ, так і на ЗАТ;
• для ВАТ, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації, рішення про збільшення статутного фонду яких прийнято органом приватизації або засновником, що володіє 100 % акцій – Положенням про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 11.04.2000 р. № 39.
Розподіл і продаж акцій, що не пройшли державну реєстрацію, є незаконними, тягнуть за собою вилучення у покупців акцій, а у емітента – вилучення отриманих коштів та їх повернення набувачам акцій із накладенням відповідних санкцій на АТ і притягненням до відповідальності його посадових осіб.
Наступне зі всього комплексу обмежень при додатковій емісії, що не можна залишити поза увагою, – це особливості розповсюдження акцій додаткової емісії, встановлені статтею 25 Закону про господарські товариства для кожного з двох видів акціонерних товариств (ВАТ і ЗАТ). Відкрите акціонерне товариство має можливість проводити відкриту передплату (підписку), тобто розповсюджувати свої акції серед сторонніх інвесторів, круг яких заздалегідь визначити неможливо. Стосовно закритих акціонерних товариств Закон про господарські товариства (ст. 25) зазначає, що його акції не можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати (підписки), отже, на етапі емісії розподіляються серед існуючих акціонерів у повному обсязі. При цьому як ВАТ, так і ЗАТ не повинні забувати про переважне право існуючих акціонерів на придбання акцій, що додатково випускаються, в кількості, пропорційній їх частині в статутному фонді на дату прийняття рішення про емісію акцій (розділ III Положення про зміну статутного фонду). Методика реалізації цього переважного права зводиться до такого: на першому етапі кожний акціонер має право (але не обов’язок!) на викуп частки додаткової емісії, пропорційній його частці в статутному фонді АТ. На другому – залишки можуть викупити акціонери, яким «виявилося мало» своєї частки. І тільки потім «залишки від залишків» можуть придбати сторонні (для ВАТ) інвестори.
Отже, навіть для відкритого акціонерного товариства (ВАТ) можлива ситуація повного розподілу акцій, що додатково випускаються, серед існуючих акціонерів. Проте при цьому ним має бути дотримано всіх формальних умов відкритої передплати.
|
Акції ЗАТ додаткової емісії розподіляються серед існуючих акціонерів у повному обсязі.
|
Плутанину в систему правового регулювання додаткової емісії акцій вносить чинне ліцензійне законодавство. Зокрема, невизначеність такого поняття як торгівля цінними паперами, що підлягає обмеженню (ліцензуванню) як один із видів професійної діяльності на фондовому ринку України. Проте емітенту в цьому, можна сказати, пощастило. Рішенням від 29.10.2002 р. № 321 ДКЦПФР спробувала ліквідувати недоробки законодавця і окреслила коло операцій, що не стосуються торгівлі цінними паперами як виду професійної діяльності. Серед них фігурують і операції з розміщення емітентом власних цінних паперів. Отже, емітент абсолютно вільно, без обов’язкового посередництва торговця цінними паперами, від власного імені може здійснювати передачу (розміщення) акцій додаткової емісії їх первісним власникам. Тут усе зрозуміло. Питання в іншому: чи поширюється ця пільга на іншу сторону операції – на інвестора – чи вона стосується виключно емітента? На наш погляд, правильним є перше припущення, тобто для інвестора, який придбаває акції, що додатково випускаються, посередництво торговця цінними паперами (укладання з ним договорів комісії або доручення на купівлю) не є обов’язковим. Пов’язано це з тим, що на етапі емісії між емітентом та інвестором укладаються специфічні види договорів – договір передплати (для ВАТ) і договір розміщення (для ЗАТ). По своїй суті вони є договорами купівлі-продажу, з тією лише істотною відмінністю, що на етапі укладення таких договорів як такий ще відсутній предмет купівлі-продажу – акції додаткової емісії. У зв’язку з цим можна зробити висновок, що при укладенні договору передплати (для ВАТ) або договору розміщення (для ЗАТ) дії інвестора не потрапляють до сфери ліцензійних обмежень щодо купівлі-продажу цінних паперів (торгівлі цінними паперами).
|
Ліцензійні обмеження не поширюються на операції з розміщення акцій додаткової емісії.
|
Завершуючи тему обмежень при додатковій емісії акцій, слід звернути увагу на аж ніяк не маловажні вимоги статті 8 Закону про цінні папери, що стосуються порядку видачі акцій: «Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості». Зрозуміло, що тут ідеться про емісію за рахунок внесків (вкладів) до статутного фонду товариства. Роз’яснюючи порядок застосування цієї норми, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв України в своєму листі від 03.09.2001 р. № 01-03/228 доходить висновку, що її необхідно розуміти як заборону на видачу засновнику або учаснику акціонерного товариства документів, що засвідчують право власності на акції (сертифікати акцій), до повного внесення ним внесків до статутного фонду акціонерного товариства. Причому ця заборона повинна застосовуватися тільки при первісному розміщенні акцій в акціонерному товаристві (при емісії). З такою позицією можна погодитися лише з тією поправкою, що зазначене обмеження поширюється і на операції первісного розміщення акцій, випуск яких зареєстровано в бездокументарній формі («електронні» цінні папери). Причому на практиці це обмеження має застосовуватися в комплексі з обов’язком емітента видати акціонерам акції (сертифікати акцій) не пізніше ніж через шість місяців після реєстрації їх випуску. Інакше кажучи, не пізніше ніж через шість місяців після реєстрації випуску акцій (незалежно від його форми) емітент зобов’язаний передати акціонеру лише ту кількість акцій, яку повністю оплачено. При подальшій оплаті (поетапній або повній) видача акцій проводиться пропорційно їх сплаченій вартості.
|
Покупцю передаються тільки сплачені ним акції додаткової емісії.
|
Питання оподаткування
Емісія цінних паперів – процес довготривалий і витратний. Напрямків і категорій таких витрат може бути безліч, проте для цілей оподаткування дуже важлива одна їх спільна якість: зв’язок із господарською діяльністю підприємства-емітента.
Якщо врахувати ту обставину, що статутний фонд товариства є джерелом і підґрунтям його господарської діяльності, то всі витрати емітента, зумовлені операціями з ним, безсумнівно, пов’язані з його господарською діяльністю. Тому витрати з підготовки до додаткової емісії та самої емісії акцій, як пов’язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці (пп. 5.2.1 ст. 5 Закону про оподаткування прибутку), підлягають включенню до складу валових витрат підприємства.
|
Витрати емітента, пов’язані з додатковою емісією акцій, підлягають включенню до складу валових витрат.
|
Кінцевим етапом і головною метою додаткової емісії акцій є надходження емітенту коштів і майна від інвесторів (виняток становить лише додаткова емісія за рахунок сум індексації основних фондів). На сьогодні податкові наслідки такого надходження виключно сприятливі: діють пільги щодо податку на прибуток і ПДВ.
Що стосується податку на прибуток, то особливості оподаткування операцій у межах додаткової емісії акцій окреслені нормами підпунктів 4.2.5 і 4.2.9 статті 4 Закону про оподаткування прибутку. Так, підпунктом 4.2.5 статті 4 Закону про оподаткування прибутку встановлено, що суми коштів або вартість майна, що надходять платнику (мається на увазі емітент) податків у вигляді прямих інвестицій (а придбання акцій при додатковій емісії якраз і є прямою інвестицією) або у вигляді реінвестицій у корпоративні права (під це визначення підпадає розглянута нами раніше реінвестиція дивідендів АТ), емітовані таким платником (акції відповідають податковому визначенню корпоративних прав) податків, до валового доходу не включаються, а отже, податком на прибуток підприємств не обкладаються. Проте тут необхідно врахувати одну дуже важливу обставину: під «сумами коштів або вартістю майна, що надходять...» необхідно розуміти тільки ті залучені кошти та вартість майна, які становлять номінальну вартість проданих акцій. Якщо ж на етапі емісії акції буде продано за ціною, що перевищує їх номінал, то емітент має користуватися пільгою підпункту 4.2.9 статті 4 Закону про оподаткування прибутку. Суми, що перевищують номінал проданих акцій, отримані емітентом у межах додаткової емісії, в цілях оподаткування розглядаються як емісійний дохід і відповідно не підлягають включенню до складу валових доходів звітного періоду.
У той же час, згідно з пп. 7.6.1 ст. 7 Закону про оподаткування прибутку особливі правила оподаткування операцій з цінними паперами та дериватами, встановлені пунктом 7.6 Закону про оподаткування прибутку, не поширюються на операції емітента з емісії цінних паперів (корпоративних прав). Отже, у емітента при первісному розміщенні акцій додаткової емісії в окремому податковому обліку за пунктом 7.6 Закону про оподаткування прибутку не виникає ніяких наслідків.
Для випадку, коли збільшення статутного фонду АТ здійснюється за рахунок реінвестиції дивідендів, Законом про оподаткування прибутку передбачено окремі норми. Підпунктом 7.8.5 статті 8 установлено пільгу стосовно несплати емітентом обов’язкового авансового внеску щодо податку на прибуток при виплаті ним дивідендів у вигляді акцій власної емісії. Правда, для застосування цієї пільги Закон про оподаткування прибутку висуває одну дуже важливу умову: виплата дивідендів у вигляді власних акцій ніяким чином не повинна призвести до зміни пропорцій (частин) участі всіх акціонерів у статутному фонді підприємства-емітента. Ця умова повністю збігається з розглянутими нами раніше вимогами корпоративного законодавства, а його дублювання в податковому законі лише підвищує актуальність порушених проблем чітко пропорційного розподілу серед акціонерів акцій додаткової емісії. Якщо частки акціонерів у статутному фонді хоча й незначно, але все таки буде змінено (наприклад, за рахунок округлення кількості розподілюваних акцій додаткової емісії), це фактично позбавить емітента права на застосування пільги підпункту 7.8.5 статті 8 Закону про оподаткування прибутку, і він змушений буде до/або одночасно з виплатою дивідендів акціями сплатити до бюджету авансовий внесок щодо податку на прибуток підприємств.
|
Пільгу підпункту 7.8.5 статті 8 Закону про оподаткування прибутку не може бути застосовано, якщо при реінвестиції дивідендів і розподілі акцій додаткової емісії буде змінено частки акціонерів у статутному фонді АТ.
|
Пільгу в обкладенні емітента податком на додану вартість установлено пп. 3.2.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 186/97-ВР, із змінами та доповненнями (далі – Закон про ПДВ): операції з випуску (емісії) цінних паперів не є об’єктом обкладання податком на додану вартість. Причому ця пільга діє і при додатковій емісії акцій.
У зв’язку з тим, що саму емісію акцій віднесено до категорії операцій, що не є об’єктом обкладання ПДВ, виникає питання про порядок податкового обліку сум «вхідного» ПДВ, сплаченого емітентом при придбанні «емісійних» послуг, тобто послуг, пов’язаних з її підготовкою і проведенням. Правомірність включення «вхідного» ПДВ до податкового кредиту звітного періоду можна підтвердити такими доводами. Спеціальні норми пп. 7.4.2 статті 7 Закону про ПДВ передбачають виключно ситуацію, коли платник податків здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що не є об’єктом оподаткування. При емісії ж акцій ця умова не виконується. По-перше, виходячи з понять податкового законодавства, з боку емітента відсутній як такий продаж акцій – має місце залучення коштів у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права. По-друге, на етапі емісії акції не є товаром, у тому його значенні, що дає пп. 1.6 Закону про оподаткування прибутку і яке використовується в цілях оподаткування податком на додану вартість. Отже, на ПДВ, сплачений у складі вартості «емісійних» послуг, вимоги пп. 7.4.2 статті 7 Закону про ПДВ не поширюються, а відповідні суми емітент має право включити до податкового кредиту.
|
Суми «вхідного» ПДВ, сплачені емітентом у складі вартості «емісійних» послуг, підлягають включенню до складу податкового кредиту.
|
В одній із наших наступних публікацій розглянемо обмежувально-податкові особливості іншої актуальної для діючого акціонерного товариства операції – викупу власних акцій з їх подальшим перепродажем.
|
Валентина Степанова
|
Начальник Харківського територіального управління ДКЦПФР
|
|
Сергій Кирилов
|
Економіст-аналітик редакції газети «Податки та бухгалтерський облік»
|
«Податки та бухгалтерський облік», 14 серпня 2003 р., № 65 (623), с. 35
