Відповідно до ст. 152 Житлового кодексу України для проведення переобладнання і перепланування в жилому будинку, потрібних для його поділу в натурі, необхідний дозвіл виконкому місцевої Ради народних депутатів. При поділі не можуть враховуватися само... (Соответственно ст. 152 Жилищному кодексу Украины для проведения переоборудования и перепланирование в жилом доме, нужных для его деления в натуре, необходимое разрешение исполкома местного Совета народных депутатов. При делении не могут учитываться само...)

    СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
                           У Х В А Л А
                             04.08.93
 
                             (Витяг)
     У січні 1992 р.  М. пред'явила позов до М-ка про поділ майна.
Позивачка   вказувала,   що  за  час  шлюбу  з  відповідачем  вони
побудували жилий будинок в  с.  Криворівня  Верховинського  району
Івано-Франківської області та придбали інше майно на загальну суму
21115 крб.
     Посилаючись на   те,   що   з   розірванням   шлюбу   виникла
необхідність  у поділі майна,  а зробити це добровільно відповідач
не бажає, позивачка просила суд провести поділ майна відповідно до
статей 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України.
     Рішенням Верховинського районного народного суду від 7 травня
1992 р.  позов  задоволено  частково.  Позивачці  виділено  51/100
частину  будинку вартістю 11015 крб.  та рухоме майно на суму 5709
крб., а відповідачу - 49/100 частин будинку вартістю 10876 крб. та
на 7722 крб.  рухомого майна.  З М-ка на користь М.  стягнуто 2756
крб. грошової компенсації.
     У касаційному  порядку  справа  не  розглядалась.  Постановою
президії  Івано-Франківського обласного суду від 27 листопада 1992
р. залишено без задоволення протест голови обласного суду.
     Заступник Голови Верховного Суду України порушив  у  протесті
питання  про  скасування  постановлених  у справі судових рішень і
направлення її на новий розгляд.  Протест підлягає  задоволенню  з
таких підстав.
     Постановлюючи рішення,  народний  суд,  з  яким  погодилася і
президія обласного суду,  виходив з того,  що як  будинок,  так  і
рухоме   майно   належить  сторонам  на  праві  спільної  сумісної
власності,  тому все майно  підлягає  поділу,  виходячи  з  рівних
часток сторін як у будинку, так і в іншому майні.
     Однак з такими висновками погодитися не можна,  оскільки вони
зроблені без повного і всебічного з'ясування обставин справи, прав
та обов'язків сторін.
     Зокрема, відповідно  до  статей  105,  115 Цивільного кодексу
( 1540-06  ),  роз'яснень  Пленуму  Верховного  Суду  України,  що
містяться в  п.  3 постанови N 7 ( v0007700-91 ) від 4 жовтня 1991
р.  "Про практику застосування судами  законодавства,  що  регулює
право приватної  власності  громадян  на  жилий будинок" предметом
поділу  не  можуть  бути  самовільно   збудовані   жилі   будинки,
господарські та побутові будівлі.
     Як видно  з  матеріалів  справи,  до  числа   будівель,   які
підлягають поділу між сторонами, суд включив і літню кухню, яка за
висновком    будівельно-технічної    експертизи    є    самовільно
побудованою.  Вартість її становить 4020 крб.,  а жилого будинку -
17007 крб.,  і це істотно впливає як на поділ будинку,  так  і  на
відповідні розрахунки.
     Виділяючи позивачці  частину коридору 1-1,  суд не зазначив у
рішенні,  яку ж саме частину їй виділено і  яким  чином  кожна  із
сторін   повинна  ним  користуватись.  Якщо  для  цього  необхідно
провести переобладнання чи перепланування будинку,  то  відповідно
до ст.  152  ЖК  України  (  5464-10  )  поділ  будинку  міг  бути
проведений  за  наявності  на  це  дозволу виконкому місцевої Ради
народних депутатів. Однак і ці вимоги закону не додержано.
     Крім того,  у  скарзі в порядку нагляду позивачка посилається
на те,  що при поділі рухомого майна суд  не  врахував  достатньою
мірою   інтереси  обох  сторін.  Так,  електрозварювальний  апарат
присуджено їй,  а швейну машинку - відповідачу, хоча доцільно було
б  зробити  навпаки.  Розбитий  відповідачем  телевізор  суд також
присудив їй.
     Судова колегія в цивільних справах  Верховного  Суду  України
визнала, що за таких обставин постановлені в справі судові рішення
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.
 
 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
 N 2, 1995 р.