Суд відмовив в позові про визнання права на жилу площу з урахуванням домовленості при укладенні шлюбу між позивачкою і сином наймача жилого приміщення про те, що подружжя лише прописується на спірній жилій площі, а для проживання поселяються як підна... (Суд отказал в иске о признании права на жилую площадь с учетом договоренности при заключении брака между истицей и сыном нанимателя жилого помещения о том, что супружество лишь прописывается на спорной жилой площади, а для проживания поселяются как підна...)

     СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
                           У Х В А Л А
                             23.03.83
 
                             (Витяг)
     Б. Л. пред'явила позов до Б. Г., Б. В. та інших про вселення.
Позивачка зазначала,  що,  зареєструвавши  шлюб  з  Б.  В.,  стала
проживати  в квартирі,  наймачем якої є його мати Б.  Г.  В цій же
квартирі прописані дочка відповідачки Я.  Н.  з чоловіком та двома
дітьми,  але проживають вони в іншому місці. Посилаючись на те, що
відповідачі перешкоджають їй користуватися жилою площею, позивачка
просила задовольнити її вимоги.
     Справа судами  розглядалася  неодноразово.  Останнім рішенням
судової колегії Одеського обласного суду від 19 січня  1983  р.  у
позові відмовлено.
     У касаційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати,
а справу направити на новий розгляд,  мотивуючи  це  тим,  що  суд
належним  чином  не  перевірив  усіх обставин у справі і помилково
дійшов висновку,  що вона не проживала  на  спірній  жилій  площі.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
     Судом встановлено,  що до укладення шлюбу позивачки з Б. В. у
спірній квартирі проживали його батьки,  сестра з чоловіком та  їх
двоє неповнолітніх дітей і для проживання у цій квартирі ще однієї
сім'ї,  яку утворили позивачка і Б.  В., фактично не було належних
умов.  У  зв'язку  з  цим після укладення шлюбу позивачка і Б.  В.
стали проживати як піднаймачі в квартирі,  наймачем якої був Ц. Ф.
Сюди  ж  вони перевезли свої речі.  На спірну жилу площу позивачку
було прописано лише тоді,  коли постало питання про влаштування її
на  роботу  в  м.  Одесі.  Однак  і  після  прописки вона в спірну
квартиру не поселилася.  Викладене підтверджується  довідками  ЖКК
комбінату "Одеспромбуд", показаннями свідків та іншими матеріалами
справи.
     За таких  обставин  суд  відмовив  у  позові  обгрунтовано  і
посилання  у  касаційній  скарзі на невідповідність висновків суду
дійсним обставинам справи безпідставні.
     Керуючись статтями 310,  311 ЦПК ( 1503-06 ),  судова колегія
Верховного Суду УРСР ухвалила: касаційну скаргу Б. Л. залишити без
задоволення,  а рішення судової колегії Одеського  обласного  суду
від 19 січня 1983 р. без змін.
 
 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
 N 2, 1995 р.